Укр Eng

Преса про нас

09.07.2007

Море — зсередини. Ще раз про українську «поему» на бієнале

Венеціанська бієнале, звичайно, не разова художня акція, обрамлена визначеними хронологічними рамками. І вже ж, зрозуміло, не прив'язка до конкретного «інформприводу». Це, перефразовуючи Хемінгуея, «свято, яке завжди...». Тому, повертаючись до деяких павільйонів, і хотілося б усвідомити не стільки художнє «сьогодні», скільки подумати про «завтра»... Яке, до речі, теж не за горами. Про комерційні та художні складові бієнале, про «український феномен» - післямова до венеціанського свята Олександра Соловйова, мистецтвознавця й одного із кураторів українського проекту «Поема про внутрішнє море».

Комерціалізація Венеції?

- Чи можна у зв'язку з участю Українського павільйону на 52-й Венеціанській бієнале говорити про певний прорив українського сучасного мистецтва в «самісінькі хащі» сучасного мистецтва?

- Можна. Я багато подивився і маю з чим порівнювати. І зрозуміло, що коли не до п'ятірки, то до десятки найкращих ми точно входимо. В цьому немає нічого дивного - умови, створені незалежною інституцією PinchukArtCentre, справді були чудові. І промоутування на найвищому рівні. Інша річ, що багато в чому це відбулося завдяки іноземним учасникам. Серед них - зоряні імена. Цього факту ніхто не приховує. Це спеціальний промо-хід, щоб за рахунок зірок привернути увагу до України як такої, оскільки багато хто дотепер не знає, про яку країну йдеться. Але в цілому, мені здається, тон задавали не вони, а українські художники. І Братков, і Гнилицький, і Михайлов. Тож можна сказати, що цей альянс «зіграв на руку»: результат усе ж таки вийшов достойним.

Український павільйон у Палаццо Пападополі

 - У разі залучення іноземних зірок мова не тільки про очевидну мету - привернути увагу, але є ще важливий аспект, який ніхто не відзначає. Це - уявлення самих українців про те, що таке сучасне мистецтво, і репрезентація себе...

- Це відповідало початковій концепції - подивитися на себе і зовні, і зсередини. В даному разі - домінував «дах» Українського павільйону, українського проекту, якому було вільно вибирати учасників. Сам хід правильний. Але от нюанси пропорцій - питання відкрите. Наскільки той або інший художник був доречний, повноцінно поданий і відповідав загальному контексту...

- А наскільки реалізувалася назва «Поема про внутрішнє море»?

- Мені не дуже етично про це казати.

- ...Але чи можна казати про наявність поетичності в заявлених роботах? Тієї поетичності, якою українці і «прикриваються».

- Звісно! Якщо говорити про роботу Гнилицького/Заєць, то це суперпоетична робота! Якщо взяти роботу Марка Тічнера зі слоганом «Ми українці», то це теж специфічна поетичність. Поезія глянсу.

«Человек проходит как хозяин...» В.Пінчук у Венеції

 - Поезія рекламних шукань?

- Певний рівень американського мислення - робота з елементами масових комунікацій. У Бориса Михайлова є поетичні речі. І мовою формальною, і своїм ладом логосним. Водночас у його проекті є жорсткі речі, на які він свідомо йшов.

Назви - вони ж умовні. Чим назва гнучкіша, тим краще для мистецтва. Це дає художникові можливість маневру. Жорстке кураторство, яке тривалий час домінувало, минуло. І мистецтво куратора сьогодні - дати художнику цілковиту свободу, організувавши при цьому всі процеси в загальний ансамбль, аби утворилося щось цілісне й значуще. А стосовно конструкції назви: нині багато конотацій на цю тему... Ключове слово - «поема», інше - «внутрішнє море», до якого можна також багато конотацій знайти (від того ж Довженка до іспанського кінохудожника Алехандро Аменобара з його фільмом «Море всередині»). Можна сприймати це як метафору внутрішнього світу, внутрішнього екрана, що взагалі-то задекларував ще Станіславський у своїй театральній системі. Багато чого можна побачити - від технологій творчості до поетики. Можна все розшифрувати на теоретичному рівні, але чи варто це робити? Зрештою, не назва визначає павільйон, а рівень самих авторів і робіт, які там виставляють.

- Ці роботи, наскільки я розумію, комерційно спроможні. Наскільки це важливо для Венеціанської бієнале?

- Це складне питання. Нині от відкрилася касельська Документа (вернісаж у Каселі). І я зайшов на ЖЖ до Марата Гельмана, почитав про відкриття, подивився декілька цитат і порівнянь, чим Касель відрізняється в кращий бік від Венеції. Там все ж таки більше мистецтва. І все робиться серйозніше. Немає гламурних надлишків - вечірок, пафосу. І глядач - не богема, а студенти, молодь, публіка, яка думає. І натяк на комерційне мистецтво менший, домінує саме концепція, а не вартість. Тому Документа - опонент­ний захід. Утім, він і завжди таким був - опозиційним.

Художник Леся Заєць у своєму проекті

 Деякі спеціалісти кажуть, що у Венеції цим разом влаштовувався якийсь артфеєр. Що це вже комерціалізація. І Венеція вже повертається іншим неприємним боком для мистецтва - все галопом, галопом.... А мистецтво потребує осмислення, вдумливого ставлення до себе. В цьому Касель вигідно відрізняється від бієнале.

Зрозуміло, що ті автори та їхні роботи, які були виставлені у Венеції, безумовно, у своїй комерційній іпостасі були подані й на відкритому найбільшому арт'ярмарку в Базелі. Отож цей рік позначений артмарафоном по чотирьох найсерйозніших артзаходах: у Венеції, Базелі, Каселі й у Мюнстері (там відкрився фестиваль скульптури - бієнале скульптури). Все взаємозалежне. Якщо у Венеції розв'язуються іміджеві завдання, то в Базелі вони вже наповнюються матеріальним змістом. І багато в чому це залежить від того, наскільки успішно художник виставився у Венеції.

А стосовно наших робіт, то деякі найбільш вдалі будуть придбані PinchukArtCentre. Принаймні такі переговори з художниками ведуться.

- Про які саме роботи йдеться?

- Я точно знаю, що з українських авторів це будуть Братков та Михайлов. Напевно ще й Сем Тейлор-Вуд. Думаю, і про Теллера будуть говорити. Але це поки прогнози.
Росіяни прийшли. З надмісіонерським завданням

Сучасне мистецтво Китаю (китайський павільйон)

 - Чи існує на 52-й бієнале певний «ідеальний» павільйон? Ідеальна національна презентація?

- Мені здається, найбільш цілісним був павільйон Велико­бри­танії - роботи Трейсі Еммін, проект, де вона виставила свою еротичну графіку, елементи інсталяції, слогани у світловому вираженні.

Для мене це був знак повернення до мистецтва, може трохи старомодного, але чисто витриманого на тлі інших павільйонів, де домінували надглобалістичні ідеї, було багато поліекранів і квазінаукових дослідницьких елементів, або тих проектів, що грішать ухилом у бік посилених пошуків ідентичності. Серед них Британія видалася найцікавішою. Китайський проект цілісний. Але там вигідний сам простір промзони: він надає додаткового ефекту. Гарний інтерактивний мексиканський проект. Ще можна говорити про датський живопис двох художників. Російський павільйон, як мені здалося, відставав років на десять: його місіонерське посилання здивувати світ російськими медійними технологіями - мені здається це вже не актуально у світовому мистецтві. І в сусідстві з Трейсі Еммін, де засоби були дуже традиційні, але все ж таки наявне було мистецтво, він помітно програвав.

- Про російський павільйон багато сперечалися, але він чітко продемонстрував очевидну річ. Національна презентація - момент, що відбиває те, як в окремо взятій країні люди дивляться на сучасне мистецтво. Тобто момент еволюції цього погляду та підходу. Зрозуміло, що в Росії нарешті «допалися» до медіатехнологій, більш-менш їх засвоїли та продемонстрували високий рівень такої локальної якості, яка для світу може бути вже й пройденим етапом. Але він цінний у рамках національної культурної еволюції. І мені здається, що зазвичай національні павільйони це й демонструють. Зокрема і ми. У випадку з Росією бачимо розвиток засобів, у випадку з Україною - еволюцію смаку.

- Розумієте, є мультимедіа з різним посиланням. У росіян це мало вигляд надмісійного завдання. А в того самого Гнилицького і Заєць - це просто засоби. Засоби для створення певної поетики.

- Чому ви замовчуєте фаворита глядацьких симпатій - Французький павільйон?

- Це приклад наднаративу сучасного. Для мене, попри всю правильність і на всю просуненість, саме в цьому проекті найменше мистецтва.

- Тобто Британський павільйон продемонстрував, що в авангарді речі більш традиційні - неокласицизм, чи що?

- Так. Я відчув тен­денцію повернення, поворот до вже пройдених речей, нехай і двадцятирічної давнини. Пе­реакцентуються речі, які, здавалося, давно не є в авангарді сучасного мистецтва. Але вони раптом знову реанімовані й мають новий вигляд. Приміром, той самий Зігмар Польке або Герхард Ріхтер - класики, які мають сучасніший вигляд, ніж багато нових авторів.

- Тоді чому Африка? Адже африканський проект одразу одержав приз за внесок у мистецтво.

- Тому що цей рік пройшов під знаком Африки. Цю виставку я, до речі, бачив у великому розгорнутому варіанті в музеї сучасного мистецтва в Стокгольмі. І знамениту штору з кришечок, і... Але ж скандал у Венеції вибухнув саме на цьому грунті - між куратором бієнале та комісаром. Це звичайна практика - звинувачувати одне одного в порушенні етичних моментів. Куратор стверджує, що стосовно африканської виставки був наявний ангажемент, зокрема й комерційний. І все це елементи політики, артполітики. Минулого разу був латинський проект, тому що куратори були латинські. Географія легко прочитується. Нинішній куратор Роберт Сторр - американець. Він дуже авторитетний, представляє всесвітньо відомий музей МОМА. І це нормально, що левова частка учасників - американці, незважаючи на широкий етнічний спектр: італійці, африканці, представники інших країн, які проживають у США. Це впадало в око. Минулого разу була Роза Мартінес - іспанський куратор, і був ухил у бік латинської, іспаномовної аудиторії.

Звичайно, це викликає запитання. Якщо створюються глобальні виставки, то до них треба підходити вдумливіше. А з другого боку, це вибір куратора - він і підносить той контекст, який йому ближче. З погляду відкриття трендів або нових імен, ця бієнале нічим не може похвалитися. І так буває. А з погляду симптомів - те, що я казав про традиційний підхід. І, можливо, у цьому сенсі назва нашого павільйону все ж таки тяжіє до мистецтва. Саме час до нього повернутися, щоб потім знову піти до «смерті» автора, до «втрати аури в мистецтві» - до всіх штампів ХХ століття, які вигадали філософи. У цьому сенсі наша назва, попри «притягненість», потрапила в точку.

Що думати?

...Що означає бути на Венеціанській бієнале? І більше того, що таке бути в числі перших - обговорюваних, очікуваних, тих, хто вражає і надихає? Тут самими національними символами не обійдешся. У Венеції, як ніде, впадає в око настрій країни, атмосфера соціуму та присутність у ньому художника, який, незважаючи на дистанційованість і замкненість, так чи інакше відбиває еволюцію культурного процесу.

Головна амбіція Венеції - сучасність в уявленні чи то Росії, України, чи Європи, Азії або Латинської Америки. Головне - змагальний інтерес.

Україна, попри свою недовгу історію (з 2001 року) офіційних презентацій на бієнале, включилася в боротьбу активно, напористо, примудрившись відразу заявити свій павільйон у п'ятірці найбільш очікуваних і домогтися виправданості очікувань.

У день відкриття під кованими воротами Палаццо Пападополі, за якими красувалася одна з робіт Сергія Браткова - замурзаний сталеливарник зі слоганом «Палаци робітникам», стояв непробивний богемний натовп охочих не лише подивитися, якими очима світові зірки побачили Україну, але й, заради відвертості, покуш­тувати котлет по-київськи та вареників із борщем.

Висловлювання чотирьох українських художників, які домоглися визнання аж ніяк не на батьківщині, й чотирьох «засланих козачків», які ризикнули пов'язати свої розкручені імена з малозрозумілою і вже зовсім непопуляризованою культурою, промовляли передусім про розуміння Україною сучасного мистецтва... Так звану реабілітацію смаку... Ніж про судомні пошуки ідентиті. Завдання «осучаснити» Україну в очах венеціанських арткупців було успішно вирішене. Пінчук вклав у проект мільйон євро, а натомість здобув потужне промо, візит до Українського павільйону Елтона Джона, Джорджа Сороса й симпатії італійської аристократки до нашого мистецтва. Власниця експозиційного палацу принцеса Савойська - Б'янка Арівабене, кокетливо уникаючи українських телекамер, віддала реверанси нашим художникам, назвавши серед улюблених фотографії Бориса Михайлова. Хоча очевидно, що найбільш близьким та «вмонтованим» в інтер'єр її палацу став медіапроект оформлення двох кімнат у дусі «інституції нестабільних думок» Олександра Гнилицького та Лесі Заєць. Віртуальний простір медіапроекцій альтернативних кімнат, спроектований на стіни XVI століття або камін бібліотеки, оживлений відеовогнем, в якому згоряє сумка від Луї Вітона, - мікромодель усієї Венеціанської бієнале, мистецтва нового часу, яке чужорідно вбудувалося в «золоту старовину».

Куди дивитися? (повертаючись до павільйонів)

Очевидно, що оглянути, тим паче описати всі 76 національних презентацій, включаючи кураторський проект вибраних робіт у виставковому центрі «Арсенал», неможливо. Та й практика показує, що увагу завойовують помітні, легко прочитувані або абсурдні проекти, про які потім найчастіше й згадують. Суб'єктивний екскурс видається найбільш чесним.

Французький павільйон

Найбільше розмов і захоплень викликав проект Софі Колл. Сльоза проситься просто на вході з першим поглядом на панно з фотографій, які закарбували незліченні жіночі великі та середні плани. Всіх об'єднує одна справа - читання листа. Вираз облич не викликає сумнівів - лист кохання. А його невтішний зміст красномовно й професіонально відбивається у внутрішньому монолозі однієї з учасниць проекту - акторки Жанни Моро. Наступні п'ять залів заповнені розшифровуванням осіб та емоцій. Жінки позначені соціально (під кожним ім'ям стоїть професія: від психіатра до клоунеси) і ментально (тексти та відеомонологи відбивають роздуми над загадковим аркушем паперу).

Британський павільйон

Традиційно один із найбільш топових. Тут не роздають, а продають! Славнозвісні полотняні сумки... Сюди вже багато років ведуть за собою піднесену публіку завсідники Венеціанської бієнале - фрик-пара Адель та Єва - бритоголові чоловік і жінка, які обожнюють елегантний дамський стиль і рожеві тони (у Києві вони так само якось вразили місцевий бомонд на відкритті PinchukArtCentre). Цього року відома Трейсі Еммін - лауреат найпрестижнішої премії Тічнера, любителька епатажу в еротичному контексті - виставила свою фривольну, але досить безневинну й ніжну графіку, доповнивши її світлоінсталяціями.

Німецький павільйон

Німецький павільйон - яскравий приклад гідного PR-ходу - створив навколо своєї невиразної інсталяції із валіз та черепів у венеціанських карнавальних масках безглуздий ажіотаж. Ключова фраза на його адресу: «Ви вистояли ЦЮ чергу?» О 10 ранку, коли для відвідувачів відчинялися ворота саду Джардіні, можна було спостерігати жорстоку картину бігу наперегони пристаркуватих поціновувачів мистецтва. Мета - Німецький павільйон! Через 15 хвилин і протягом усього дня черга сюди не зменшувалася.

Російський павільйон

Мультимедійне нагромадження. В певній голографічній площині в'ються незліченні серця, сяючи в ореолах всіх кольорів райдуги. Дитяча за виконанням та абсолютно дискотечна за сприйняттям робота ініційована ніким іншим, як Андрієм Бартеньєвим. Усмішок і радості додавала присутність самого автора, зрозуміло, в образі чергової дитячої іграшки.

Японський павільйон

Так само, як і британський, завжди тримає марку. Краще або гірше, його проекти в числі згадуваних. Як і камені Хіросіми Масао Окабе, які виявилися «смутними» лише на рівні концепту. Ці священні камені допомогли відвідувачам пригадати практику дитячої заштриховки - поклав папір на монету або інший рельєф і відбив грифелем малюнок. Ці своєрідні офорти хіросімських блоків автоматично ставали учасниками інсталяції.

Циганський павільйон

Павільйон Roma - так картатий плакат позначав дуже еклектичну й божевільну виставку циганських рукотворень. У принципі, хоч би з чим асоціювалося у вас поняття «ромале», все це можна уявити і знайти у виставковому палаццо. Аж до інсталяцій курника й горища з циганським мотлохом. На відкритті під звуки відповідного бенду перед симпатичною циганочкою із телемікрофоном сидів власною персоною Джордж Сорос (без охорони!) і давав інтерв'ю...

Китайський павільйон

Іскрометно заявив про себе: «Популярна Республіка Китай. Щоденне диво! » Гігантські атрибути дитинства - соски, пляшечки для годування. А в просторі промзони серед цистерн під стелею загрозливо ширяли різнокаліберні прядильні голки. «Ай, ай, ай, переможе Китай!».

Африканський павільйон

Рекламований колажем облич відомих негритянських діячів, Африканський павільйон, а точніше - експозиція, розміщена в кураторському «Арсеналі», домігся довгоочікуваного визнання. Ніщо не заважає захоплюватися бодай двома фантастичними полотнами, здалеку схожими на строкаті національні килими. Під час ближчого розгляду перед нами «штора» художника Ель Анатсуї з на різний манер деформованих і зчеплених у різноманітних колористичних комбінаціях кришечок з-під пляшок різного градусу й вмісту.

Share |

Повернутися до списку статей

Відео

RSS Все відео
16.02.2011

Сюжет про відкриття чотирьох нових виставок у PinchukArtCentre, ICTV

31.01.2011

4-й Круглий стіл з питань благодійності у Давосі

27.01.2011

Вступний фільм до 4-го Круглого столу з питань благодійності у Давосі

04.01.2011

Фільм про Церемонію нагородження Премії Future Generation Art Prize 2010

Сторінки 139 140 141 142 143 ... із 143
 

Новини

RSS Усі новини

STILL JOY – FROM UKRAINE INTO THE WORLD @ ВЕНЕЦІЯ 2026. Подія в межах офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia. Представлено Фондом Віктора Пінчука та PinchukArtCentre

08.05.2026

7 травня 2025 року Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre відкрили проєкт «Тиха тривка радість» (Still Joy), що увійшов до офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia. Під час церемонії відкриття виступили Віктор Пінчук, бізнесмен та філантроп, засновник PinchukArtCentre; Тетяна Бережна, віцепрем’єр-міністр з гуманітарної політики України, Міністр культури України; куратори виставкового проєкту Бйорн Гельдхоф, артдиректор PinchukArtCentre, та Олександра Погреняк. Гліб Стрижко, ветеран, морський піхотинець, що повернувся з російського полону, і Юлія «Фобія», старший сержант у Збройних Силах України, морський піхотинець і військовий медик, долучилися з промовою. 



STILL JOY – FROM UKRAINE INTO THE WORLD @ ВЕНЕЦІЯ 2026. Подія в межах офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia. Представлено Фондом Віктора Пінчука та PinchukArtCentre

27.04.2026

Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представлять проєкт «Still Joy — From Ukraine Into the World», що увійшов до офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia. Подія відбудеться у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 9 травня до 1 серпня 2026 року. 



Сторінки 1 2 3 4 5 ... із 5

Проєкти

ЛюдинаСуспільствоСвітЗавершені проєкти
Створення та підтримка сайту: Креативна агенція «Арт Депо»