Новини
18.01.2023
Фонд Віктора Пінчука організував під час ВЕФ дискусію «Чорна книга російських воєнних злочинів: Факти геноциду»
17 січня 2023 року у м. Давос (Швейцарія) з нагоди Всесвітнього економічного форуму відбулася дискусія «Чорна книга російських воєнних злочинів: факти геноциду». Захід відбувся в рамках проєкту Ukraine is You, організованого Фондом Віктора Пінчука та PinchukArtCentre у співпраці з Офісом Президента України. Проєкт об’єднав світових мислителів, експертів та свідків цих подій з України для обговорення нападу на нашу країну, російських воєнних злочинів, а також потенційних можливостей захисту та відновлення життя і свободи.
Серед учасників дискусії: Олександра Матвійчук, Голова Центру громадянських свобод; Патрік Дебуа, засновник Yahad-In Unum; Андрій Смирнов, заступник Керівника Офісу Президента України (онлайн); Дар’я Герасимчук, Радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації; Генеральний прокурор України Андрій Костін (онлайн) та Сергій Плохій, український історик, директор Українського науково-дослідного інституту Гарвардського університету. Модерувала дискусію Джилліан Тетт, головна редакторка і Голова редколегії FT Moral Money.
Андрій Смирнов заявив, що жертвами воєнних злочинів росії в Україні стали 9200 цивільних осіб, але українці переможуть: «Росія — держава-агресор, це не просто гіпотеза в дипломатичній дискусії, це очевидний і доведений факт.
Ми вистояли і витримали радянські репресії проти України; ми тричі за сто років пережили голод. Ми точно вистоїмо зараз, коли вони хочуть, щоб ми замерзли без опалення, світла та води».
Андрій Смирнов закликав міжнародну спільноту сприяти тому, щоб агресори понесли відповідальність за свої дії та були покарані за вчинені воєнні злочини: «З початку агресії юристи Офісу Президента шукали ефективну зброю в правовому полі. Зброю, яка чомусь захована в світі десь далеко в бюрократичних шухлядах. Ця зброя – відповідальність за злочин агресії. Ніхто не шукав цю зброю протягом останніх 70 років, незважаючи на акти терору та агресії в Грузії, у Чечні, у Криму та останнім часом – починаючи з 2014 року – на Донбасі.
Створення спеціального міжнародного трибуналу є єдиною відомою альтернативою та ефективним механізмом притягнення росії до відповідальності за злочин агресії проти України. Проте наголошую ще раз на тому, що світову історію правових перемог над сучасним агресором творите саме ви».
Взявши слово, Сергій Плохій нагадав про неодноразові спроби геноциду протягом минулого століття: «Вдруге в українській історії менш ніж за 100 років було вчинено злочин агресії та геноциду, і ключове рішення при цьому приймалося в Москві – центрі Радянського Союзу або центрі імперії. Багато хто описав би цю війну як імперську або колоніальну, і безперечно, історія підтверджує таке тлумачення.
Питання наміру: чи можна довести, що знищення було навмисним, чи вони просто не поцілили, куди хотіли, і влучили не туди, є найскладнішим моментом, як на мене, з юридичної та історичної точок зору».
Сергій Плохій додав: «Унікальність цієї війни полягає в тому, що основним наративом, виправданням війни є аргумент про те, що українців не існує або не повинно існувати як нації. Загальні підстави для війни та контекст, у якому відбуваються усі ці звірства, цілком відповідають межам дискурсу та аргументації, що ідеально підпадають під визначення геноциду».
Є надія, що цього разу настане відповідальність. Найбільша проблема, звичайно, полягає в тому, що росія є постійним членом Ради безпеки ООН. Уся структура і визначення геноциду були сформульовані під величезним впливом або Радянського Союзу, або росії», – прокоментував він питання відповідальності.
Дар’я Герасимчук окреслила особливості геноциду, якого зазнають українські діти: «Вісім ознак геноциду: як поранення, так і вбивство наших дітей, передача дітей під опіку громадян росії для усиновлення, примусова депортація та переселення, зміна громадянства наших дітей, і створення таких умов під окупацією загарбників, які не є придатними для життя, а лише для виживання».
Масштаби наслідків величезні: «Свідками цього є понад 7,5 мільйонів українських дітей, які проживали в Україні. 457 з них точно не зможуть свідчити, бо їх убила російська армія, але інші зможуть».
Дар’я Герасимчук також окреслила вплив цієї війни на дітей: «Ми бачимо явний намір геноциду в публічній риториці путіна й інших представників вищого політичного керівництва та вищого командування російської федерації. Вони відкрито заявляють, що Україна не має права на існування, немає української нації, немає української мови і немає української культури. У нас є вибір або бути вбитими, або перевиховатися в російських громадян, тому вони свідомо націлилися на дітей, адже діти – це майбутнє».
Олександра Матвійчук розповіла про інший аспект геноциду: «Ми пережили понад вісім років окупації українських територій, де росіяни намагалися повністю викорінити нашу ідентичність. Крим, Донецька і Луганська області всі ці роки були окуповані.
Тому ми повинні розуміти, що їм не потрібно вбивати людей, щоб знищити етнічну групу. Можна так змінити мислення, що дітей будуть виховувати росіянами, і цілий етнос зникне».
Насамкінець Олександра Матвійчук зауважила щодо важливості дискусії про те, як зупинити геноцид: «Як це зупинити? Це питання необхідно обговорювати. Руанда не почалася в один момент: було багато небезпечних, тривожних сигналів для міжнародної спільноти, яка їх проігнорувала. Боюся, що в деяких ситуаціях повинно статися щось настільки жахливе, що навіть найзапекліші скептики не зможуть сумніватися в тому, що йдеться про геноцид. Я хочу, аби ми цього не допустили…»
