Рус Укр Eng

Інтерв’ю та статті

10.10.2011

«Символотворчий» музей для України

В цьому нечастому як для нього інтерв’ю Віктор Пінчук розповідає про свої плани будівництва нового приміщення для сучасного мистецтва в Києві

News1_big.jpg

Пострадянський Київ – місто перехідного періоду. З’явилися нові магазини та ресторани, розбудовуються аеропорти, перебудовується Олімпійський стадіон напередодні футбольного чемпіонату Євро2012, який Україна прийматиме разом із Польщею. Проте, напевне, ніщо так не свідчить про зміни в столиці країни, як натовп, що вишикується в черзі до формальдегідних акул, повітрянокулькових кроликів та спермобризкаючих скульптур роботи Деміена Херста, Джефа Кунса та Такаші Муракамі відповідно. Ці три митці вперше виставлялися в Києві саме в PinchukArtCentre (PAC) – приватному музеї сучасного мистецтва в центрі Києва, що тільки-но відзначив своє п’ятиріччя.

З моменту відкриття галереї в 2006 році сюди завітали близько 1.2 млн. відвідувачів, користуючись не тільки правом безкоштовного входу, але й розташованим тут магазином та атмосферним баром з краєвидом міста. Близько 60% відвідувачів – молодь віком від 16 до 30 років. «Наше суспільство, особливо молодь, відмінно сприйняли сучасне мистецтво, досить неочікувано … виявилося, що воно викликає велике зацікавлення», - каже Віктор Пінчук, великий сталеливарний магнат та мільярдер, який фінансує музей і багато зусиль присвячує модернізації України.

Нещодавно Пінчук дав «The Art Newspaper» рідкісне інтерв’ю у своєму маєтку під Києвом. У якому розповів, що успіх його галереї надихнув його замахнутися на значно амбіційніший музейний проект. РАС нині розташований у будівлі початку 20 століття в центрі Києва, що попервах будувалася під готель. Але нині Пінчук хоче переселити музей у новий будинок – спеціально побудовану для музею галерею, спроектовану провідною міжнародною архітектурною фірмою.

«Для нашої країни і для міста це буде символічна будівля. Вона стане місцем відвідування спеціальних туристичних маршрутів у Києві. Сподіваюся, що зображення цього арт-центру буде на листівках з найпопулярнішими видами Києва», – продовжує він.

РАС експонує тимчасові виставки, організовані музеєм, та експозицію з власної колекції Пінчука, що постійно змінюється. Нова галерея у «символотворчій» будівлі робитиме те саме, говорить Пінчук, та сподівається, що вона буде готова через п’ять років. Він не розголошує імена архітекторів, яких передбачається залучити для створення проекту, однак близькі до проекту джерела, говорячи про цю роботу, називають фірму Herzog & de Meuron.

Труднощі багатіїв

Віктор Пінчук легко подобається. Він веселий і чарівний, та любить побалакати. Він також дуже-дуже багатий. Він отримав освіту інженера у радянській час та захистив дисертацію в Металургійному інституті Дніпропетровська (Східна Україна), після чого на початку 90-х заснував свою компанію з виробництва нового типу металевих труб, який він винайшов. Він став продавати їх по всій території колишнього Радянського Союзу. Його статки зросли, коли він зустрів і одружився на Олені, доньці екс-президента України Леоніда Кучми. Сімейні зв’язки допомогли Пінчуку за 850 млн. доларів отримати «Криворіжсталь» – українську металургійну компанію – під час приватизації галузі. Після Помаранчевої революції правочин було анульовано, і компанію було перепродано індійському сталеливарному магнату Лакшмі Мітталу за 4,8 мільярдів доларів. Незважаючи на цю невдачу, Пінчук йшов вперед, досягаючи ще більших успіхів. Він диверсифікував бізнес, і 2006 року заснував EastOne Ltd – інвестиційну консультативну компанію, що контролює кілька телеканалів й найпопулярнішу газету в країні, а також численні промислові активи. Сьогодні «Форбс» оцінює статок Пінчука у 3,3 мільярда доларів.

З такими грошима приходить й величезний вплив. Хоча Пінчук серйозно зацікавився мистецтвом лише в останні п’ять років, його поважають директори музеїв усього світу. Коли Пінчук просить про послугу, мало хто захоче йому відмовити. Альфред Пакеман, Гленн Лоурі, Річард Армстронг і Ніколас Серота, директори музеїв Помпіду, Нью-Йоркського Музею сучасного мистецтва, музею Гуггенхайма та галереї Тейт відповідно є членами ради премії Future Generation Art Prize, – заснованої Пінчуком премії у 100 тисяч доларів для молодих художників до 35 років з будь-якої країни світу.

Коли ми приїхали до Пінчука сонячного весняного дня, в гості як раз заїхала спів-директор лондонської Серпентайн Геллери Джулія Пейтон-Джоунс. Це був ранок після відкриття виставки Олафура Еліасона в РАС, що стала першою виставкою цього художника у Східній Європі, і ми сиділи тісним гуртком у 50-акровому маєтку Пінчука під Києвом. Крім Еліасона і Пейтон-Джоунс, у гості приїхали американський посол в Україні з дружиною, Екхард Шнайдер, генеральний директор РАС і куратор виставки Еліасона, та батьки Пінчука.

Наближаючись до маєтку, ми пробиралися густим лісом, але тепер оточуючий ландшафт був взірцевою копією традиційного японського садочку. Тут були дерев’яні містки, басейни з коропами, сиві валуни й сотні японських кленів, – все явно за схвалення Пінчука.

Пінчук, як виявилося, прихильник усього японського. Він розповів, як нещодавно літав до Каназави на північному узбережжі Японії у пошуках архітектора для свого музею. Там він перебував усього кілька годин – досить для відвідування Музею Сучасного мистецтва 21 століття, створеного сучасним архітектором Санна. «Я літав спеціально… щоб побачити цю будівлю. Звичайно, ще більше мені сподобалося те, що довкола будівлі розбито гарний японський сад та є фантастичний японський ресторан».

Для тих, хто знає його лише за художніми виставками, що виставляються у його музеї, скромний садочок виявиться сюрпризом. Людина, яка першою продемонструвала українській публіці медсестер у порнографічних позах, створених Річардом Прінсом, і садомазохистьскі відео Пола Маккарті, у власній оселі виявляє консервативніший смак.

Зрештою, мистецтво, яке він виставляє для широкої публіки, має чітку мету: ознайомити молодих українців з міжнародними ідеями та допомогти їм модернізувати своє власне мислення. Навіть якщо це звучить як надвисока ідея, Пінчук не сумнівається, що ця стратегія спрацьовує.

«Зміни (у мисленні молоді) можна відчути дуже швидко. Досягнення матеріальних результатів потребує часу. Наприклад, відвідуючи галерею, ці люди відчують себе громадянами, вони стануть активніше включатися у життя суспільства, хтось піде у політику, стане приймати відповідальні рішення, і вони стануть сучаснішими. Я абсолютно впевнений, що сучасне мистецтво – одна з найреволюційніших сил у світі, і вона працює. Абсолютно впевнений».

Пінчук, якого двічі обирали до парламенту, говорить з впевненістю неофіта. За його власним зізнанням, ще кілька років тому він нічого не знав про сучасне мистецтво. Вперше я зустріла його на Венеціанському Бієнале 2005 року, коли він провів мене по Палаццо Пападополі – елегантному палацу 16 століття над Гранд Каналом, який він тоді використовував. З тих пір я зустрічала його на усіх бієнале, де він або демонстрував твори зі своєї колекції, або представляв офіційний український павільйон на бієнале. Стоячи перед об’ємною конструкцією Олафура Еліасона, яка складається з ромбовидних риштувань, що змінюють форму при потраплянні світла на поверхню, Пінчук пояснив, що компанія перевізник не змогла внести цей твір у будівлю. І Пінчук запропонував просте, хоча й дещо радикальне рішення – обрізати верхівку інсталяції.

Нині він згадує бієнале 2005 року як про «досконале і повчальне. Я приїхав з Венеції…і через два –три місяці ми придбали приміщення для РАС і почали облаштування…Через рік після того бієнале у Венеції ми відкрилися».

Близьке до Пінчука джерело, що забажало залишитись неназваним, висвітлило додаткову мотивацію мільярдера. Тестя Пінчука, Леоніда Кучму намагалися зв’язати із убивством на початку 2000 р. журналіста Георгія Гонгадзе (на початку поточного року Кучму звинувачували в причетності до цього вбивства. Від відкинув це обвинувачення і вважає його політично мотивованим). Тоді родину атакували негативними газетними заголовками, і Пінчук винайняв піар-компанію з Парижу для залагодження цієї ситуації. Однією з рекомендацій було купити твори мистецтва та виставити їх для широкого загалу.

Відкриття РАС – це лише один із благодійних проектів Пінчука. Вже майже 20 років він фінансує навчання медиків та придбання обладнання для виходжування недоношених малюків, і вкладає кошти у боротьбу зі СНІДом. Він інвестує у навчання майбутніх лідерів країни, фінансуючи освіту, створюючи Школу економіки в Києві та заснувавши програму співпраці з Інститутом Аспена у Колорадо. Він підтримує програми єврейської громади та спільно зі Стівеном Спілбергом профінансував фільм про Голокост в Україні.

Пінчук також є провідним пропагандистом України на світовій арені. Він проводить щорічні Українські ланчі в Давосі, співпрацює із Біллом Клінтоном, Тоні Блером та іншими міжнародними ініціативами, а також проводить щорічну Ялтинську конференцію на підтримку вступу України до ЄС.

Несприятливий час для купівлі

У 2005р Пінчук був новим колекціонером, готовим купувати предмети мистецтва, і мав для цього сотні мільйонів. Подальші кілька років він активно купував по мірі того, як ціни на сучасне мистецтво досягали свого піку. Зоною уваги були роботи, створені в 21 столітті, і він зосередився на кількох митцях, яких називає «стовпами» своєї колекції. «Я дуже люблю таких художників, як Бекон, Пікассо, Ротко, але не купив жодного їх твору, –пояснює Пінчук, – тому що, вважаю, у мене немає жодного шансу створити серйозну колекцію цього періоду. Інші вже створили свої колекції, а я як колекціонер маю можливість внести серйозний внесок у наступну сторінку цієї історії мистецтва. Можливо, моя історія буде історією мистецтва періоду 2000-2010 чи 2020 років. Не довше 20-30 років. Можливо, це і є потрібна ніша, і, можливо, на цій сторінці я стану одним із цікавих учасників. Цим періодом займається всього лише кілька колекціонерів, особливо в цій частині світу. І це важливо, тому що ми - одна із нечисленних подібних інституцій в цій частині світу між Берліном та Далеким Сходом. Подібних закладів на цьому просторі геть небагато».

За зачиненими дверима

Коли ми відвідали РАС, то виявили, що виставка із колекції Пінчука експонується на верхньому поверсі, над поверхами, відведеними під виставку Олафура Еліасона. Та ще цікавіша збірка мистецьких робіт виставлена в офісі Пінчука. Офіс компанії Пінчука – доглянутий, вишуканий та заповнений предметами мистецтва займає цілий поверх нового хмарочосу в центрі Києва. По один бік розташувалася штаб-квартира компанії EastOne Limited Пінчука, по другий - офіс Фонду «АНТИСНІД» Олени Пінчук. У фойє при вході в обидва офіси зустрічаються його та її полотна Демієна Херста, створені на спін-машинах. Там є ще інші полотна Херста – спіралі, плями, метелики, черепи – і величезна вітрина з пігулками. Представлені роботі Гарі Хьюма, Андреаса Гурскі, Сари Морріс, Сема Тейлора Вуда, і, щонайменше, п’ять великих скульптур Ентоні Гормлі. Ціла стіна прикрашена квітами Такаші Муракамі і роботами Джефа Кунса, включаючи версію «Тріснутого яйця» (синього), 1994-2006.

Цей перелік інтригує, і не в останню чергу тому, що за винятком митців-гагозіанців Джефа Кунса та Такаші Муракамі, всі виставлені тут художники представлені лондонською галереєю White Cube. Хоча час від часу Пінчук щось купує на аукціонах, як наприклад, «Підвішене серце» (пурпурно - золоте) 1994-2006 Кунса, що було куплене на Сотбі в Ньою-Йорку у листопаді 2007р, та зрідка відвідує нові аукціони нині живих митців, більшість творів, куплених за цей час, були придбані з одного джерела: у Джея Джоплінга, засновника White Cube.

«Пінчуку подобалися Джей та Ларрі (Гагозян), - каже близьке до колекціонера джерело, що захотіло залишитись неназваним. – Він не хотів зустрічатись з іншими дилерами, хотів купувати тільки у цих. Через якийсь час залишився тільки Джей». Пінчук стільки купив у White Cube, що, кажуть, тільки за один рік витратив в цій лондонській галереї 180 млн. доларів.

Зрозуміло, що для будь-якого дилера поява такого багатого та готово придбати предмети мистецтва покупця, особливо якщо покупець мало знає про мистецтво, - буде великою спокусою схилити його до покупки робіт, щодо яких більш вибагливі покупці двічі подумали б, перш ніж купувати. В кінцевому рахунку, саме Пінчук купив численні полотна Деміена Херста, в основі яких лежить ідея зображення ракових клітин, і які експонувалися в червні 2007 у White Cube на виставці «Без надії (Beyond Belief)». З тієї ж виставки українець придбав так звані «Картини народження», написані помічниками митця, що відображають народження сина Херста Сайроса. Жоден з цих циклів не назвуть кращими роботами митця. Ще гірші сині полотна, написані самим Херстом за мотивами Бекона, які демонструвалися спочатку в РАС у жовтні 2009р, а потім у Wallace Collection в Лондоні. Деякі з них належать Пінчуку. Нечасто такі кошти так швидко витрачалися на таке погане мистецтво.

Критики? Які критики?

Чи хвилює Пінчука, що власні картини Херста були освистані критикою? Пінчук каже: «Скільки людей, стільки й думок. Це стосується не тільки Херста, але й Уорхола, і Бекона. Раніше люди вважали, що роботам цих митців не варто надавати ваги. Я не поспішаю. Я вірю, що деякі із цих митців - Херст, Кунс, Муракамі – у майбутньому представлятимуть 21 століття. Це моє бачення. Можливо я правий, можливо-помиляюся, але така моя думка… Я приватний колекціонер, і маю право на помилку. Не хочу щоб мене вважали за дивака, але я маю право представити цих митців нашому майбутньому».

Він також стверджує, що його не турбує коливання цін на придбані роботи. «Це не фінансова інвестиція».

Що попередило перетворення колекції Пінчука на музей Джея Джоплінга – так це те, що українець почав розширювати сферу охоплення. Він каже, що тепер віддає перевагу купівлі творів напряму у митців, а не у дилерів, і вже додав до своєї колекції кілька китайських робіт. Одна з цих робіт – «Ялта» (2002) Shi Xinning – Картина, де Мао Цзедун сидить поруч із Уінстоном Черчиллем, Франкліном Д. Рузвельтом та Йосипом Сталіним на Конференції в Ялті (Крим) в 1945р. Одного разу Пінчук привіз цю картину, щоб показати учасникам щорічної Ялтинської конференції.

В цьому й полягає найпривабливіша риса Пінчука-колекціонера. Він, здається, щиро вірить у силу мистецтва стимулювати дискусії та впливати на долі. Вам може подобатися чи не подобатися те, що купує Пінчук, але ви не зможете заперечити, що він дав можливість людям, які цікавляться сучасним мистецтвом, прийти кудись в Києві саме з цією метою. Можна прийти сюди щоб помилуватися його колекціями або щоб покритикувати їх, і навіть розкритикувати вщент, але, зрештою, саме в цьому й проявляється сучасне суспільство.
Джерело: The Art Newspaper
Share |

Повернутися до списку статей

Створення та підтримка сайту: Креативна агенція «Арт Депо»