Рус Укр Eng

Інтерв’ю та статті

28.03.2014

Час відкриття: Віктор Пінчук говорить про те, що великий бізнес отримує величезний шанс допомогти в розбудові нової країни

Віктор Пінчук пережив значну революцію. Він - близький друг родини Клінтонів та Тоні Блера, та один з чотирьох найбагатших промислових підприємців, що має широкі зв’язки з впливовими людьми. Благодійний фонд Пінчука планує відправити на лікування до Німеччини 70 маніфестантів, що отримали поранення під час протестів у Києві на підходах до Майдану Незалежності. Він був помітним під час нещодавніх заворушень, намагаючись продемонструвати свою незмінну прихильність до активістів та нового уряду.

“Великий бізнес, як і вся країна, отримав великий шанс від героїв Майдану щодо участі у побудові нової країни, в певному розумінні з нуля,” - казав мені Пінчук на початку березня.

“Це велика честь – здійснити свій внесок до розбудови найновітнішої, найвражаючої та найпривабливішої країни в світі.”

Та поки Київ дає свої відповіді на обіцянки допомоги з боку Міжнародного валютного фонду та ЄС, більшість мешканців країни не відлипають від своїх смартфонів у нервовому очікуванні останніх новин щодо намірів Росії стосовно України.

Але вони також починають запитувати, яку роль відігравали у цій підтримці олігархи, які є найбагатшими людьми Європи, що заробили свої статки на сталі, вугіллі, газі та у банківській сфері.

Ситуація нестабільності надала олігархам ще одну можливість відкинути отриману колись сумнівну репутацію та репрезентувати себе як небайдужих лідерів бізнесу та надійних партнерів для інвесторів з європейського та американського ринків. І найбільш голосно серед олігархів в період протестів пролунав голос металевого магната Пінчука, що засудив жорстокість влади.

Ми зустрічаємось в його розкішному офісі зі скляними панелями на 26-му поверсі київського бізнес-центру «Парус».

На його столі, поверх стосу документів, Пінчук тримає підписану фотографію боксера Володимира Кличка – молодшого брата Віталія - колишнього чемпіона світу у великій вазі та претендента на посаду президента. Логотип металургійного підприємства Пінчука «Інтерпайп» був нанесений на трусах молодшого бійця під час його титульного бою із росіянином Алєксандром Повєткіним у жовтні минулого року.

“Я помилився, спонсоруючи боксера у бою України проти Росії,” – жартує Пінчук, який пишається тим, що багато років підтримує українських братів-боксерів, і є в той самий час одним із найбільших експортерів до Росії.

Вкрай важливим для забезпечення майбутнього на основі “європейських цінностей” є ретельний відбір Пінчуком майбутніх українських лідерів, яким він забезпечує освіту у західних університетах та яких відряджає до лондонських банків та юридичних фірм у “слушний момент”, поки їх не полонила система. “Я сподіваюсь, що люди, яких ми відправляємо за кордон, будуть брати на себе все більшу відповідальність,” – говорить він.

Сам Пінчук не раз мав «фору» у своєму житті. Він був вихований у родині, де батьки були поціновувачами мистецтва, отримав добрі зв’язки у металургійній індустрії Дніпропетровська. Цей радянський центр енергетики був закритий для сторонніх через розташований там дослідницький ракетний заклад.

“Ми часто чули, як здригаються наші стіни і не знали чому,” – каже Юра, водій, що багато пережив за свої 50 років життя і який привозить гостей до екологічно безпечного заводу Пінчука «Інтерпайп», побудованого на берегах річки Дніпро і в якому розміщено багато мистецьких інсталяцій дансько-ісландського скульптора Олафура Еліассона. “Потім ми дізналися, що то були випробування ракет на заводі, на якому директором був Леонід Кучма.”

Пізніше Кучма став президентом України і одразу після того, як його дочка Олена стала другою дружиною Пінчука, він посприяв останньому в розвитку бізнесу та персональному просуванню з регіонального на національний рівень і, зрештою, - виходу на міжнародну арену.

“Можливо, я є впливовою особою, але це влада впливу, а не вплив влади,” – каже Пінчук. “Я не займаю жодної посади в уряді.”

“Але я можу встановити певні орієнтири і можу поділитися своїм баченням про те, як досягти більшої ефективності у різних сферах.”

Незважаючи на ці епізодичні прояви самовпевненості, Пінчук готовий визнавати свої помилки, такі як надмірне використання сімейних зв’язків  у суперечках з колишнім дніпропетровським бізнес-партнером Юлією Тимошенко, яку нещодавно було звільнено з в’язниці. Більшість українців вважають, що її було ув’язнено на політично вмотивованих підставах, але мало хто довіряє їй беззастережно.

Тимошенко атакувала своїх колег-олігархів після Помаранчевої революції 2004 року. Після того, як її було призначено прем’єр-міністром, вона реприватизувала підприємство з виробництва сталі «Криворіжсталь», придбане за дуже низькою ціною в 800 млн. доларів США Пінчуком та найбагатшою людиною в Україні й вугільним «королем» Рінатом Ахметовим. Підприємство було пізніше перепродано індійському сталевому магнату, що проживає у Лондоні, - Лакшмі Мітталу за 4,8 млрд. доларів США.

“З юридичної точки зору все було правильно,” – каже Пінчук, який, на відміну від деяких інших олігархів, не заплямований підозрами щодо наявності зв’язків з організованою злочинністю. “Але як член сім’ї президента [Кучми], я зробив помилку.”

Мости з Тимошенко, яка, як очікується, візьме участь у президентських перегонах у травні, чітко вибудовуються, хоча водночас і “шоколадний барон” Петро Порошенко, активний поборник протестів та потенційний суперник в якості кандидата в президенти, був присутній на зустрічах високого рівня, організованих Пінчуком у Давосі.

Під час зустрічі в київському готелі «Україна», що використовувався як польовий шпиталь протягом останніх заворушень, Порошенко звинуватив мене в “образі країни”, коли я спитав його, чи не слід зменшити роль олігархів в українській політиці.

“Багаті люди в Україні є різними. Є ті, хто використовують свої державні позиції для свого власного збагачення,” – говорить посивілий бізнесмен та телевізійний магнат, чий експорт шоколадної продукції «Рошен» постраждав, коли Росія обрала саме його метою для введення своїх імпортних обмежень  у  2013 році. Зовсім нещодавно його бізнес в Росії зазнав поліцейського вторгнення.

“А є ті, хто будують чесний та прозорий бізнес, що здійснює інвестиції в Україну, створює робочі місця та звітує й документує кожну копійку.”

Потягуючи еспресо у ресторані «O’Панас» в Києві, Вадим Карасьов, колишній радник Віктора Ющенка, президента України після Помаранчевої революції, відповідає на нескінчені дзвінки від журналістів та клієнтів - як з України, так і з Росії,  занепокоєних з приводу  складного стану відносин між двома країнами.

За часів нещодавно усунутого президента Віктора Януковича, інтересам олігархів  загрожувала його “Сім’я” власників взаємопов’язаних компаній. Схоже, що зараз ці інтереси розподіляють ті магнати, що залишилися. “Сьогодні вони можуть сказати, що вони є патріотами України, які прагнуть, аби країна лишалася єдиною,” – говорить Карасьов.

Стримане схвалення залучення олігархів надходить навіть із зовсім несподіваних джерел, наприклад, від Олександри Кужель, що проявила себе як визначний керівник парламентського комітету з питань підприємництва і регуляторної та антимонопольної політики, і довгий час виступала критиком великого бізнесу.

Піддавши суворій критиці різноманітних власників бізнесу на засіданні в київському готелі «Інтерконтиненталь», вона у відповідь на моє питання про роль олігархів у суспільстві розпливається у чарівній посмішці. “Я вдячна [донецькому губернаторові й промисловцю] пану [Сергію] Таруті та [дніпропетровському губернаторові й власнику «Приватбанку»] пану [Ігорю] Коломойському за те, що вони прийшли підтримати нас у ці важкі часи і за роботу на відродження регіонів,” – каже вона, маючи на увазі урядові призначення ключових олігархів на керівництво неспокійними східними областями.

“У них немає потреби захоплювати контроль за ринками та кіосками, як це роблять більшість нових людей. Це серйозні люди, що заробили репутацію в бізнесі. Але ми будемо ретельно стежити за ними.”

“Я добре знаю всіх цих олігархів,” – говорить Віталій Кличко, лідер політичної партії «Удар» (Український Демократичний Альянс за Реформи, скорочена назва якого перегукується з українським словом “удар”) і людина, яку багато хто вважає серйозним кандидатом на посаду президента. Виступаючи після прес-конференції в укріпленій будівлі опозиції, у віддаленому передмісті Києва, він говорить: “Вони хочуть проголошення правил гри, тому речі поки що не змінюються. Вони також побоюються жити в країні, в якій не існує законів.”

Імпозантний, проте люб’язний, колишній боксер зростом у 6 футів 7 дюймів також говорив про олігархів під час попередньої зустрічі в Лондоні, коли він розповідав мені про те, що не став би експропріювати будь-які активи чи переглядати будь-які угоди у випадку обрання президентом, надаючи перевагу тому, щоби “сісти зі всіма ними за столом і обговорити майбутнє нації”. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк також підтвердив, що питання ренаціоналізації не на часі.

Згідно з інформацією помічників Ахметова, він є прихильником як Яценюка, так і Кличка. “Всі олігархи фінансували протести. Їм потрібна Європейська асоціація, оскільки вона розширює металургійну квоту для Пінчука  та Ахметова, обидва з яких вже доклали багато зусиль для легалізації свого капіталу  на заході,” – говорить Карасьов, який також є відомим українським  телевізійним політичним оглядачем.

Пінчук навряд чи може бути щасливий з того, що керівництво його рідною Дніпропетровською областю було передано його конкуренту Коломойському. Необхідність переносити його  флагманську конференцію Ялтинської Європейської Стратегії з наразі окупованого традиційного кримського курорту до Києва у вересні також буде ударом. Але він проголошує свою готовність прислужитися Україні. “Навіть не обговорюється, що ми [олігархи] всі готові захищати єдність країни,” – говорить Пінчук. “Які б для цього не знадобилися засоби.”

Велика «шишка» в Донбасі

На відміну від інтелектуального Пінчука, який виріс серед книжок у середовищі технократичної еліти Дніпропетровська, син шахтаря Рінат Ахметов походить з бідної промислової зони на задвірках Донецька.

“Він любив бокс і грав у своїй вуличній футбольній команді. Навіть тоді він вже був лідером, який міг об’єднати людей,” – говорить Людмила Дмитрюк, директор школи № 63 Куйбишевського району.

Вона також пригадала «феноменальну пам’ять» Ахметова, і олігарх, фотографія якого прикрашає її кабінет, безсумнівно ніколи не забував про своє коріння. Його фонд «Розвиток України», в якому 40 з 80 працівників з його рідного Донецька, модернізував школу, обладнавши надсучасним кінотеатром та майстернями, а також штучним футбольним полем. Він також фінансує лікарню для хворих на туберкульоз по сусідству, маючи на меті здолати хворобу, що колись вразила його брата Ігоря.

“Донбаський регіон завжди для Ріната Ахметова на першому місці,” – каже Анатолій Заболотний, голова фонду. Багато співробітників «Донбас Арени», що є домівкою для футбольного клубу Ахметова «Шахтар» (Донецьк), вважають, що їх власний “президент” міг би зробити набагато більше для України, ніж нещодавно усунутий від влади Віктор Янукович.

“Бізнесмени тут демонізуються, не розглядаються як моделі цивілізаційної ролі,” – говорить Джок Мендоза-Вілсон, директор холдингової компанії Ахметова «СКМ». “Завжди залишається питання, як вони цього домоглися. Україна має перестати озиратися назад і оцінювати людей за тим, як вони поводяться сьогодні.”

Його колись рудувате волосся вже має ознаки сивини, і Ахметов виглядає майже як  державний діяч, помахуючи рукою своїм фанам зі свого місця наверху «Донбас Арени» під час матчів Ліги Чемпіонів.

“Митний Союз [з Росією] означав би ще 20 чи 30 років правління Владіміра Путіна, що означало би кінець для всіх олігархів,” – говорить політичний аналітик Вадим Карасьов. Ахметова критикували за те, що він не зробив достатньо для того, аби не допустити кровавого побоїща з боку його колишнього друга Януковича, хоча його помічники підтверджують, що він відмовився підкоритися погрозам Служби безпеки на адресу його групи «Київенерго», яка постачала електроенергію протестувальникам проти режиму Януковича.

“Ахметову ще не виповнилося й 50 і він планує ще довго й довго жити,” – каже Карасьов. 

Джерело: © The Financial Times (For Subscribers Only)
Author: Yuri Bender
Share |

Повернутися до списку статей

Створення та підтримка сайту: Креативна агенція «Арт Депо»