Преса про нас
Палаци-естетам
Завтра офіційно стартує 52-га Венеціанська бієнале сучасного мистецтва, а журналісти, критики, галеристи, куратори, арт-дилери вже оцінили ідеї, які представили у Венеції 55 національних павільйонів та куратор цьогорічної бієнале, американець Роберт Стор - з 6 по 9 червня у Венеції проходило так зване превю, перегляд нових робіт фахівцями з сучасного мистецтва.
Правда, вже завтра порадіти за ймовірну перемогу нашого співвітчизника Віктора Пінчука і за державу, адже Центр сучасного мистецтва Пінчука представляв Україну, ми не зможемо - нагороди проектам у цьому році роздаватимуть не на церемонії відкриття, як це було раніше, а навпаки - на фініші, 21 жовтнi. Iнтрига на 5 місяців забезпечена. Український павільйон відкрився в четвер, 7 червня, він привернув до себе увагу задовго до того, як експозицію почали монтувати - насамперед, звичайно, іменами світових зірок, які брали участь в українському проекті, - Сем Тейлор-Вуд, Марк Тічнер, Юрген Теллер. Очевидно, з цієї ж причини британська The Daily Telegraph назвала український проект у числі найбільш цікавих павільйонів - поруч зі своїм, французьким та іншими.
У четвер комісар проекту Пітер Дорошенко провів безліч екскурсій експозицією - для українських журналістів, окремо для іноземних журналістів, для офіційної української делегації, до якої входили віце-прем'єр Дмитро Табачник, міністр культури і туризму Юрій Богуцький, заступник міністра Тимофій Кохан, для найбільших європейських галеристів, для Елтона Джона зрештою, який прийшов на VIP-вечірку і одразу ж піднявся на другий та третій поверхи палаццо Поподополі і з ревністю колекціонера взявся оглядати виставлені роботи. За словами Віктора Пінчука, співаку найбільше сподобалася робота навіть не його улюбленої Тейлор-Вуд, а українця Сергія Браткова. Солідарність у цьому питанні з Елтоном Джоном проявили також Дмитро Табачник і принцеса савойська Б'янка, власниця палаццо Поподополі.
Найпопулярніша робота експозиції - триптих на лайт-боксі - панорама велетенського індустріального підприємства з арсеналом машинерії і оператор, що заснув за пультом. Картинка справді заворожує. Ще дві роботи Браткова, так чи інакше, лідирують у хіт-параді глядацьких симпатій - відеоінсталяція, що зображує процес виробництва труби з відповідними звуками і називається «Вагіна - моя батьківщина»(сексуальні асоціації - само собою зрозумілі), це відео демонструється в овальному отворі прямокутника, який нагадує мартенівську піч. Знімали його на заводі імені Карла Лібкнехта, власності Пінчука. Третій шедевр Браткова - лайт-бокс, що зустрічає гостей в елегантному садочку біля палаццо, на якому портрет шахтаря із простим таким, безпосереднім замурзаним обличчям, у касці, на робочому місці - і підпис, знущальний у контексті Венеції: «Палаци - робітникам». Утім про все по порядку.
Відкривається українська експозиція роботами британської зірки сучасного мистецтва - Сем Тейлор-Вуд, в яких художниця намагається розібратися, де ж закінчується відео і починається фотографія. На плазменному екрані застиг у стрибку танцівник Лондонського королівського балету Іван Путров, за мить він починає ледь-ледь хитатися в повітрі. Зафіксована мить «зависання» між дією і статикою, вдивлятися в це можна безкінечно, як і в чоловіка з «Останнього століття», який кліпає очима, в нього рухається кадик, димить цигарка, але все решта на картинці - звичайна фотографія. Видовище гіпнотичне.
З усіх іноземців, які брали участь в українському проекті «Поема про море», безпосередньо в Україні не була тільки Сем Тейлор-Вуд, до речі, на неї очікують у Києві на наступні вихідні - напевне, вона приїде на концерт свого приятеля Елтона Джона. Відтак якісь асоціації з Україною в її роботах можна знайти лише в постаті українця Івана Путрова, три з чотирьох представлених робіт уже виставлялись раніше, тільки оголена дівчина з мертвим лебедем (привіт славній Бйорк, яка, за словами організаторів, відвідала наш павільйон у вівторок, але на вечірці бути не змогла), що танув за допомогою комп'ютерних технологій, показувалася вперше. Але для прихильників зірки і фахівців ця прем'єра також була важливою.
Марк Тічнер, ще один модний британець, номінант на престижну премію Тернера, фахівець із гри слів і розкриття потенціалу мови в сучасному мистецтві, побувавши в Україні, знайшов для неї відповідний, на його думку, слоган - «Ми - українці. Що ще?». Звучить і сприймається неоднозначно, погодьтеся. Другий його витвір - кольорова абстрактна скульптура, кола, які весь час рухаються, - ззаду трохи нагадує тризуб, як заявляють куратори, спереду просто привертає увагу тих, хто пропливав по Гранд-каналу. Таку ж місію виконував і човен «Дніпро» із вмонтованим у нього діджейським пультом і плазменними екранами, який зробив чиказький художник Dzine. У Києві на нього найбільше враження справив Дніпро - річка, що з'єднує старе і нове місто, історію і сучасність, за його версією - діаспору, яку він бачив у Чикаго, і велику Україну, старе покоління і нове. Власне човен символізує зв'язок між цими двома світами, але з позицій нового покоління. Старий плавзасіб 1977 року чиказький умілець Хосе Луїс відремонтував, відновив кожні три дюйми і зробив фактично сучасний арт-об'єкт.
Інші роботи в українській експозиції - прекрасна психокімната Олександра Гнилицького і Лесі Заєць, де медіаінсталяції, звуки, відео, світло створюють імітації, оману, вони показують плин часу і плин думок, плин субстанцій. А відео, на якому в огні горить сумка Луї Віттон, прекрасно вписалося в реальний камін бібліотеки палаццо XVI століття. Щоб зняти це відео, художники спалили три сумки цієї марки, купленi у мюнхенській комісіонці. Дві з них, як зазвичай, виявилися підробками, натомість згоріла і одна правдива, статусна, дорога сумка.
Фотографії Бориса Михайлова в його - михайлівській, соціальній, безжальній - манері, в манері критичного реалізму: бомжі, п'яниці, дно, маргінали на тлі совкового міста, і позитив - немовлята з бірочками пологового будинку на тлі кічових рушників і покривал. Натомість німець Юрген Теллер, який реальність не відбивав, а створював заново в українській столиці та її околицях, назнімав соціальних контрастів у стилістиці «індастріал», але з нав'язливими картинками брутальної жіночої присутності. Українські фахівці навіть побачили у теллерівських фото явні ремінісценції із Бориса Михайлова. Більшість же критиків зійшлася на думці, що в «Поемі про море» українські художники представили цікавіші роботи, ніж іноземні зірки. Сем Тейлор-Вуд не обговорюється. Цей проект вийшов зовсім не компліментарним, з точки зору нашого патріотичного позитиву, але ж і наш реал далекий від позитиву. «Поема про море» справді цікава - з точки зору національної самоідентифікації, я впевнена, якби його робили самі тільки українські митці, ця «жерсть» не була б такою дзвінкою.
Як би там не було, український павільйон помітили - спрацювали і маркетинговий хід стосовно світових арт-зірок, і реклама по всій Венеції, і Елтон Джон та Віталій Кличко на вечірці. Пізня вечірка із вільним входом через півгодини перетворилася на закритий захід - охорона перестала впускати гостей, коли їхня кількість перевалила за 300. Найзатятіші проривалися з боку Гранд- каналу - прибувши на водному таксі, вони не зустрічали перепон.
Для забезпечення національної кулінарної ідентифікації з Києва прилетіли троє кухарів із ресторанів «Царське село» і «Первак», вони наварили 30 літрів борщу, наліпили три тисячі дрібнесеньких вареничків з сиром, вишнями, картоплею і грибами, подавали також делікатні канапки із сала із чорним хлібом, пиріжки з яблуками, маком, м'ясом. Горілку з перцем, буряк, чорний хліб і сало везли, природно, з України.
Віктор Пінчук був надзвичайно демократичним і світським, приділив увагу всім відомим галеристам і арт-критикам, братався з модними художниками і аж світився від задоволення проробленою роботою. Його задоволення від процесу і результату викликає надзвичайну симпатію - бо це не схоже на банальне вкладання грошей або лікування себе від нудьги. Втім задоволення не з дешевих - за словами українського олігарха, цей проект коштував понад мільйон євро. 930 тисяч бюджетних грошей Міністерства культури і туризму пішли на оплату місяця оренди палаццо (а всього експозиція триватиме 5 місяців) і приїзд офіційної делегації. До того ж роботи з проекту - це власність художників, а не PinchukArtCentre, інша справа, що в Пiнчука ексклюзивне право покупки. «Я не знаю, чи будемо ми представляти Україну в Венеції наступного року, але PinchukArtCentre через два роки точно буде показувати свій наступний проект у палаццо Поподополі.
Після закінчення бієнале «Поему про внутрішнє море» покажуть у Києві - орієнтовно взимку.
А детальніше про найгучніші проекти 52-ї Венеціанської бієнале, відгуки про українську експозицію, коментарі і враження читайте в наступному номерi «УМ».
