Бомонд пригощали варениками

40 тисяч гостей Венеціанської бієннале, де збирається раз на два роки вся арт-еліта світу, пропливають щодня по Гранд-каналу на річкових трамваях. І обов'язково повз одного з найкрасивіших палаців Венеції - Палаццо Пападополі. Нині, пропливаючи повз нього, гості бієннале бачать українські прапори, що майорять на фасаді палацу, і величезну 8-метрову статую «Мама». З традиційним тризубцем, але дуже незвичайну, з елементами «графічного обману». Все як годиться об'єкту сучасного мистецтва.

«Мі українці - що ще?» - свідчить величезний банер. А при вході в палац з боку вулиці відвідувачів української виставки зустрічає величезний робочий біля токарного станка. Замурзаний, але позитивний. «Палаци робочим!» - закликає гасло поряд з цією роботою Сергія Браткова. Ці об'єкти українського павільйону, що першими зустрічають глядачів, створюють дуже позитивний настрій. А підтримують добрий настрій каталоги, які можна отримати на виставці, і такі, здавалося б, дрібниці, як офіціанти, що пропонують воду і лимонад.

Три тисячі вареників
Вчора увечері на вечірці з нагоди відкриття українського павільйону 600 гостей, звичайно ж, пригощали українськими блюдами. Для цього спеціально приїхали кухарі з ресторану «Царське село», які два дні нон-стоп ліпили вареники. Всього зліпили близько трьох тисяч штук. Робили також маленькі бутерброди з салом та іншою українською смакотою. Оскільки багато продуктів у Венеції не купиш, то літаком в сумках привезли чорний хліб, сало, часник, якісь наші трави і навіть ікру.

Українська душа у Венеції
Але центром уваги гостей став, звичайно, український проект «Поема про внутрішнє море», який привіз до Венеції Центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre. За інформацією засновника центру Віктора Пінчука, витрати на проект склали більше одного мільйона євро. Палаццо Пападополі, де відкрилася експозиція, було побудовано в 1650 році одним з найзнаменитіших архітекторів в подарунок для грецької принцеси. Його нинішня господиня Бьянка Арівабене вдруге дозволяє Віктору Пінчуку влаштувати в своїх володіннях українську виставку. Правда, два роки тому PinchukArtCentre привозили її на бієннале як альтернативну. І цього року господиня дозволила зайняти значно більше кімнат. Пояснила таке благовоління тим, що дуже сподобалися роботи: «У них відчувається душа».

Метал і люди
Є в українській експозиції і катер, пришвартований до берега каналу. А на катері - плазмові екрани, що демонструють опит українців, як вони уявляють собі майбутнє. А в якості музичного супроводу - старовинний український фолк в електронній обробці.
На третьому поверсі українці Олександр Гнилицький і Леся Заєць в старовинному каміні палять сумку Louis Vuitton. Палять не по справжньому - всередині красивого каміна плазмовий екран демонструє це видовище. Для Венеції це актуально. Адже сюди любить приїжджати бомонд, небайдужий до модних брендів. А на вулицях міста численні чорношкірі продавці пропонують речі знаменитих модних марок - звичайно ж, підроблені.
А ще арт-дует показує у Венеції, як плавиться метал. Металевий щит у формі яйця, за ним встановлений плазмовий екран, на якому і йде процес плавки.

Створюється враження, ніби підглядаєш за чимось внутрішньоутробним. А супроводжують це видовище звуки гарячого цеху металургійного заводу.
Харків'янин Борис Михайлов, що мешкає в Німеччині, виставив безліч фотографій. Фото звичайного розміру на стінах і величезні - в горизонтальних вітринах. Багато-багато облич, відображених фотографом в 2004-2007 роках. Частину людей він знімав в його рідному Харкові: немовлят і бомжів, торговців на базарах і молодь на вулицях.

Є і незвичайні фешн-зйомки Юргена Теллера, що входить в п'ятірку кращих фотографів світу. Його здивувало в Києві, наскільки масово увійшла мода в життя городян. «Я спостерігав у вашому метро дивовижну річ, - розповів він. - У вагонах підземки на моніторах постійно показують дефіле світових дизайнерів. Не розумію, навіщо це потрібно тим, хто їздить в метро? Навіщо це фешн-зомбування?»
Виставка відкрита з 10 червня по 21 листопада щоденно, крім понеділка, з 10.00 до 18.00.

Повернутися до списку статей