Укр Eng

Преса про нас

08.06.2007

Іноземці нас покажуть в Українському павільйоні Венеціанської біенале

 Вчора країни-учасниці 52-ої Венеціанської бієнале сучасного мистецтва офіційно представляли національні павільйони, міжнародний куратор Роберт Сторр та український меценат Віктор Пінчук говорили про мільйони, а Елтон Джон в гостях у українських художників вперше задумався про поповнення своєї колекції портретами харківських бомжів. Різні грані українського світу у Венеції вивчала ОЛЕНА РИБАКОВА.

Венеціанська бієнале - це як мінімум дві гігантські виставки одночасно. Одна - збірна солянка художників з різних країн, яких відбирає міжнародний куратор (цього року ним став професор Йєльського університету Роберт Сторр, що вже прославився конфліктом з міжнародним комісаром Ренато Квалья через перевищений бюджет в мільйон євро). Інша - національні павільйони, стенди і намети, де своє саме-саме показують окремі країни.

Так от, на відміну від колег-кураторів з Європи, Америки, Канади, Японії, яким кожні два роки доводиться сушити голову над слоганом і концепцією, для улаштовувачів української експозиції у Венеції в цій частині все ідеально просто. Вже четвертий рік Україна намагається розповісти всім, хто такі українці, де живуть і чому так трепетно реагують, угледівши синьо-жовтий прапор над Гранде-канале або почувши на берегах лагуни рідну мову.

Про те, що і на цей раз іншого Венеція від нас не дочекається, на відкритті з гордістю оголосив комісар українського павільйону Пітер Дорошенко. Четверо художників в збірній експозиції представляють Україну, хоча всі четверо в Україні давно не живуть. Ще четверо - стовідсоткові іноземці, що не знають про цю дивну "землю навколо Чорнобиля" майже нічого.

У тих, хто нас не знає зовсім, як, наприклад, прима британського відео-арта Сем Тейлор Вуд, ми вийшли навіть красивими. Українців пані Вуд знайшла на туманному Альбіоні: танцівника, якого приютив Лондонський королівський балет; гастарбайтеров, що нудьгують в кафе; домогосподарку, найняту, щоб доглядати за немолодим британцем. Все це стилізовано під класичні полотна і відформатовано так, щоб було схоже на відео.
Танцюрист, що підстрибнув, ледве помітно переміщається по повітрю. Дим над сигаретою в'ється так, ніби біжить цівка піску. Одна з найсильніших робіт художниці в українському павільйоні - відеоілюстрація до вірша Уїльяма Батлера Йєйтса: лебідь поволі, пір'їнка за пір'їнкою, тане поряд з тілом мертвої дівчини. Вийшов майже філософський етюд про межі матерії в часі і просторі - щоб таке побачити, до речі, цілком можна стерпіти навіть просторікування про українську гастарбайтерську душу, яка теж десь там розчленовується в чужій землі далеко від рідних садочків і хатин.

Харків'янинові Борису Михайлову, що давно перебрався до Німеччини, дістався протилежний полюс українського життя - зрима, просвічена камерою потворність. Тут все упізнається: опухлі від непробудного пияцтва лиця бомжів, обшарпані фасади, розбитий асфальт, непросихаючі калюжі. Цього разу акцент зроблено ще і на убогих смаках - молоді мами на півтораметрових фотографіях сповивають немовлят в ковдри з потворним кітчевим малюнком. Знято по-михайлівськи м'яко, з гумором, навіть із співчуттям, посиленим автопортретом самого автора - в таких же безглуздих сімейних трусах, як і ті, в яких дефілює по Харкову його п'яна модель. Тобто настроюєшся, ніби, спочатку на тему "мужики і баби", а проходиш весь михайлівський зал і розумієш, що на батьківщині, скільки б ти не втікав до Німеччини, потрапляти в об'єктив обов'язково будуть брати і сестри.

Інших фарб в українській палітрі загалом теж досить. Похмура відеоутопія від Сергія Браткова "Вагіна моя батьківщина". Витончений "талий" дизайн від Лесі Заєць і Олександра Гнилицького - репліка з приводу горезвісної українською домовитості, яка чомусь завжди спричиняє до невміння облаштувати власний побут. Антиглянець Юргена Теллера - бунт проти консюмеризму і нав'язаною глянцевими ЗМІ закоханості в тіло. Блискучі, як біжутерія, об'єкти чикагського дизайнера Dzine - єдиного, хто пам'ятав, що проект потрібно прив'язати до довженківської "Поеми про море", і створив човен на санях, спаяний із золотим велосипедом. Пародійний слоган "Ми українці. Що ще?" від британця Марка Тінчера і всюдисущої групи "Р.Е.П." на київські призивні банери "Любіть Україну" такий схожий своєю абсурдністю, що коментарів вже не потребує. І особисто пан Пінчук, із задоволенням все це показує і не соромиться назвати суму в мільйон євро - саме стільки головному українському покровителеві contemporary art коштувало цього року представництво на Венеціанській бієннале.

ОЛЕНА Ъ -РИБАКОВА, Венеція

Джерело: Коммерсант
Share |

Повернутися до списку статей

Відео

RSS Все відео
26.06.2026

Сюжет ICTV про YES Dinner Discussion у Гданську. 25.06.2026

26.06.2026

What Ukraine Needs Now. Discussion on the eve of URC2026 in Gdańsk

28.05.2026

Українські ветерани в Єльському університеті: перша Ukrainian Veterans Leadership Program

28.05.2026

Сюжет ICTV про першу хвилю UVLP у Yale Jackson School of Global Affairs. 26.05.2026

Сторінки 1 2 3 4 5 ... із 5
 

Новини

RSS Усі новини

28 вересня 2012 року в Дніпропетровську відбулось офіційне відкриття виставки «Голокост від куль: масові розстріли євреїв в Україні 1941–1944»

28.09.2012

Проект представлено в холі діорами «Битва за Дніпро» Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького (пр. Карла Маркса, 16) з 29 вересня по 17 жовтня 2012 року

1 жовтня Фонд Віктора Пінчука розпочинає 7-й щорічний конкурс Стипендіальної програми «Завтра.UA»

27.09.2012

Прийом документів та on-line реєстрація на сайті програми www.zavtra.in.uaтриватимуть до 25 жовтня 2012 року

В тернопільському центрі "Колиски надії" врятували дівчинку, народжену з вагою 510г

25.09.2012

Півтора місяці лікарі та сестри відділення інтенсивної терапії новонароджених боролися за її життя

Сторінки 258 259 260 261 262 ... із 262

Проєкти

ЛюдинаСуспільствоСвітЗавершені проєкти
Створення та підтримка сайту: Креативна агенція «Арт Депо»