Інтерв’ю та статті
СПЕЦПРОЕКТ «Відомі про відомих»: Віктор Пінчук
Віктор Пінчук, голова корпорації Інтерпайп»
«Главред» номінував Віктора Пінчука за зміну іміджу, меценатство та долучення українців до кращих зразків світової культури.
Автор: Пауло Коельо, письменник.
Усе рухається. У тому числі й Віктор. Усе рухається. І все - за ритмом. І все, що рухається, створює звук. Це відбувається тут і у всьому світі на даний момент. Наші предки помічали те саме, коли намагалися врятуватись від холоду в печерах: речі переміщувались та створювали шум.
Інколи вони роблять багато шуму, який одним може подобатись, а інших - дратувати. Важливо - не переставати рухатись. І це те, що я бачу, помічаю, коли зустрічаю або ж чую щось про Віктора: він постійно рухається.
Якось він запросив мене на церемонію, де нагороджували студентів-переможців спеціальної стипендіальної програми Фонду Пінчука. Я сказав йому, що не зможу бути присутнім на заході, пославшись на напружений графік. Тоді Віктор приїхав до Парижа й особисто зустрівся зі мною, щоб переконати в тому, наскільки це важливо для України. Поважаю людину, яка може приїхати так далеко, аби когось у чомусь переконати. Я, звісно, підкорегував власний графік і вніс туди візит до України. Уже будучи в Києві, бачив ті незабутні усміхнені обличчя, які покидали ангар заводу імені Антонова, де відбувалось нагородження переможців. Хлопці та дівчата сходили зі сцени, знаючи, що з цього моменту в них є кращі професійні можливості.
Інколи Віктор рухається дуже швидко - наприклад, удень фінального матчу Чемпіонату світу з футболу 2006 року. Я був тоді в ресторані - в одному із сотні закладів, що є в Берліні. І тут раптом на порозі з'являються Віктор та Олена (Франчук, дружина Віктора Пінчука. -Ред.). Я подумав: ось слушний момент, аби поговорити про футбол. Але вже за десять хвилин Віктор знову був на ногах.
І є моменти, коли рухи Віктора мають велике значення для України. Я постійно бачу це в Давосі, під час Світового економічного форуму, де він намагається просунути свою милу серцю країну.
Люди не перестають мріяти. Мрії - це пожива для душі, так само, як їжа є поживою для тіла. За життя ми часто спостерігаємо, як наші мрії не здійснюються. І все-таки мріяти потрібно, бо інакше - наша душа помре. У своїй відомій промові про мрії Мартін Лютер Кінг нагадав про те, що Ісус просив нас любити ворогів наших. Ця любов підштовхує нас продовжувати боротьбу всупереч усьому, підтримувати віру та задоволення, щоб боротись у Хорошій Боротьбі.
Щоб боротись у Хорошій Боротьбі, слід рухатися вперед. Щоразу, коли я бачу Віктора, у нього є новий план, нова ідея і здатність трансформувати її в реальність. Так сталося з його роботою: зі створеним ним музеєм, заснованим фондом, фільмами, які він створює. Це відбуватиметься й надалі, бо Віктору потрібен рух. Як, зрештою, і мені. Тому я хотів би закінчити цей текст цитатою з католицької молитви Святої Терези. У такий спосіб хочу сказати Віктору: я гордий бути твоїм другом.
«Хай сьогодні буде спокій у тобі. Використай дари, які отримав, та передай любов, яку тобі дано. Хай теперішнє заспокоїться у твоїх кістках і дасть твоїй душі волю співати, танцювати, хвалити і любити».
Автор: письменник
Пауло КОЕЛЬО
