Новини
21.06.2019
Тімоті Снайдер прочитав публічну лекцію на тему «Україна та майбутнє Європи» на запрошення Фонду Віктора Пінчука
В четвер, 20 червня 2019 року, Тімоті Снайдер, професор історії кафедри Ричарда Левіна Єльського університету і постійний науковий співробітник Інституту гуманітарних наук Відня, виступив з публічною лекцією на тему «Україна та майбутнє Європи». Він відвідав Київ на запрошення Фонду Віктора Пінчука в рамках програми «Публічні лекції».
У події взяли участь українські студенти, науковці, лідери думок, експерти, а також стипендіати освітніх програм «Завтра.UA» та «Всесвітні студії» Фонду Віктора Пінчука.
Представляючи спікера, Віктор Пінчук, бізнесмен і філантроп, сказав: «Нам необхідно «докопатися» до глибинних коренів сьогоднішніх проблем. У світі зараз відбуваються тектонічні зміни. Навіть найкращі політики можуть реагувати на них лише у разі, якщо розуміють їх коріння. Мислителі – історики, філософи, психологи можуть вказати, про що необхідно думати аби зрозуміти те, що відбувається в сучасному світі».
Під час лекції Тімоті Снайдер говорив про зв’язок між минулим та майбутнім, важливість розуміння минулого для формування й бачення майбутнього, а також про місце України у процесах на континенті в кожний поворотний момент з історичної точки зору.
Відкриваючи лекцію, професор Снайдер сказав: «Неможливо мати майбутнє, якщо ви не вмієте думати про минуле. Якщо ви не знаєте, звідки ви походите, неможливо знати, куди ви прямуєте. Це базова проблема демократичної політики сьогодні. Ми всі застрягли у постійному «зараз». Водночас, якщо ви прагнете демократії, ви повинні мати спроможність сказати: ось проекти, ось факти, ось як ми можемо рухатися вперед. Без майбутнього немає демократії, але також, без демократії немає майбутнього. Спроможність думати про те, що у нас позаду – це дуже важлива частина роздумів про те, що чекає нас попереду».
Розмірковуючи про найбільше питання історії Європи, пан Снайдер наголосив: «Великим питанням у історії Європи є те, що робити після імперії. Історія Європи – це історія імперії. Трагедії XXI сторіччя – це трагедії, що пов’язані зі спробами продовжити життя імперії. Єдине, що має значення в історії Європи – це що робити після імперії. У цьому контексті Україна відіграє абсолютно ключову роль, адже Україна перебуває у самому центрі. Україна – це країна, яка постраждала найбільше у мейнстримі європейської історії. Великою трансформацією у європейській історії став кінець імперії й створення Європи, що об’єднує разом держави».
Говорячи про місце України в процесах у Європі в різні історичні моменти, пан Снайдер сказав: «У кожний без винятку поворотний момент в європейській історії Україна була присутня. У кожний момент, коли ми переходили від одного типу державного устрою до іншого, від однієї політичної системи до іншої, її місце завжди було у центрі подій. Є дві причини, з яких минуле повідомляє нам, що майбутнє Європи сильно залежить від України. Перша – це питання, як перейти від імперії до Європи, і тут має відігравати свою роль Україна. Друга – це те, що в кожний поворотний момент Україна була у центрі подій. Історія зводиться до структур та варіантів вибору. І якщо вам щось відомо про структури, у такому разі ви можете робити більш обґрунтований вибір. Що більше ви знаєте про минуле, яким воно було насправді, то більше шансів, що ви по-справжньому зможете побачити, які є варіанти вашого майбутнього, що не є очевидними».
Розкриваючи тему лекції, пан Снайдер підкреслив: «Ви потрібні Європі, проте ніхто цього не знає. Дуже часто одній стороні потрібна інша сторона, проте вони цього не знають. Великою мірою відносини Європи з Україною саме такі. Якщо Європа збирається продовжувати своє існування, вона буде існувати за рахунок розширення і залучення нових членів, і найважливішим з них є Україна. Понад усе Європі потрібне майбутнє. Європейці дуже комфортно почуваються по відношенню до минулого. Європейські політики комфортно почуваються щодо теперішнього часу, говорячи про те, яким поганим було минуле, й можливо, теперішнє виглядає краще. Проте, можливо, ви помітили, десь по дорозі було вбито майбутнє. Ніхто не здатен говорити про майбутнє в Європі. Всіх непокоїть популізм, і всі вважають, що це велика проблема. Проте популізм – це демократія мінус майбутнє. Проблема Європи з популізмом полягає в незнанні того, яким є майбутнє, чи в боязні майбутнього. Протягом певного часу у Європи було майбутнє – воно називалося «розширення». Європейці не знають, що їм потрібне майбутнє. Процес розширення Європейського Союзу до 2013 року давав ЄС майбутнє. Що можуть запропонувати українці європейцям, яким потрібне майбутнє? Майбутнє за своєю природою є непередбачуваним. Ми не знаємо, чи Україна відіграє важливу роль у європейській уяві. Вона могла б. Європі бракує уяви, і їй потрібні бачення і можливості, а Україна могла б дещо у цьому сенсі запропонувати».
Крім того, у цей же день Тімоті Снайдер став спеціальним гостем 12-го Щорічного молодіжного форуму стипендіальних програм «Завтра.UA» та «Всесвітні студії» Фонду Віктора Пінчука, де він виступив з промовою на урочистій церемонії нагородження стипендіатів.
В рамках проекту «Публічні лекції», починаючи з 2006 року, Фонд Віктора Пінчука регулярно запрошує до України провідних мислителів, політиків та громадських діячів, щоб обговорити виклики, що постають перед світом та Україною. Організація такого діалогу між світовими лідерами та українськими студентами дозволяє Фонду вже понад десять років робити внесок у виховання нового покоління відповідальних лідерів.
У попередні роки з лекціями виступили Тоні Блер, Прем'єр-міністр Великобританії (1997–2007); Джиммі Вейлз, засновник Вікіпедії та фонду Вікімедіа; Джеймс Вулфенсон, 9-й Президент Світового банку; Руді Джуліані, 107-й мер Нью-Йорка; Ньют Гінгріч, 50-й Спікер Палати представників США; Мічіо Каку, професор теоретичної фізики ім. Генрі Семата; Девід Камерон, Прем'єр-міністр Великобританії (2010-2016); Джон Керрі, 68-й Державний секретар США; Білл Клінтон, 42-й Президент США; Колін Пауелл, 65-й Державний секретар США; Шимон Перес, 9-й Президент Ізраїлю; Кондоліза Райс, 66-й Державний секретар США; Хав'єр Солана, Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки (1999-2009) та Генеральний секретар НАТО (1995-1999); Домінік Стросс-Кан, директор-розпорядник МВФ (2007-2011); Ніл Фергюсон, історик, письменник, старший науковий співробітник Гуверівського інституту Стенфордського університету та Центру європейських досліджень Гарвардського університету; Йошка Фішер, Віце-канцлер Німеччини (1998-2005); Томас Фрідман, журналіст New York Times, трикратний лауреат Пуліцерівської премії; Френсіс Фукуяма, професор міжнародної політекономії Університету Джонса Гопкінса; Мухаммад Юнус, Лауреат Нобелівської премії миру 2006 року та інші.
Роботи Снайдера вийшли друком на сорока мовах. Вони отримали ряд премій, зокрема, премію Емерсона в галузі гуманітарних наук, літературну премію Американської академії мистецтв і літератури, премію Фонду Вацлава Гавела, премію Фонду польської науки в галузі суспільних наук, Лейпцизьку премію за європейське порозуміння, премію голландського комітету Освенціма і премію Ханни Арендт в області політичної думки. Снайдер був стипендіатом Маршалла в Оксфорді, отримав стипендії Карнегі й Гуггенхайма і має державні замовлення з Естонії, Литви та Польщі. Він є учасником документальних фільмів, мережевих телепроектів та великих кінопроектів. Його книги стали джерелом натхнення для численних плакатів, скульптур, музики панк- і реп-виконавців, фільмів, театральних і оперних п’єс. Його слова цитуються в політичних демонстраціях по всьому світу. В даний час він досліджує історію націоналізму та пише філософську книгу, присвячену питанням свободи.
