Особисте досягнення
Віталій Свірненко (Кіровоградська обл. м. Голованівськ)
Українському богатиреві - 82 роки!
У рідне село Віталій Петрович повернувся вмирати.
- Думав, поживу на батьківщині ще трохи, та тут закопають тихенько... - зізнається пенсіонер.
Йому тоді було 72. Зараз Віталієві Петровичеві - 82, і планів на майбутнє у чоловіка - хоч відбавляй. Мешканця Кіровоградщини внесено до Книги рекордів Гінеса як найстаршого чемпіона світу. Свірненко 11(!) разів ставав чемпіоном світу з гирьового спорту. За його плечима кілька світових рекордів. Віталій Петрович - майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтинґу та заслужений майстер спорту з гирьового спорту. Нормативи в цих видах він виконав усього півтора року тому.
Дозволу брати участь у змаганнях довелося домагатися особливо:
- У Держкомспорті наказом спеціально "під мене" створили вікову категорію, - пояснює пенсіонер.
Лише на ветеранських змаганнях Віталій Петрович виборов 50 золотих медалей! Ну а перемога на чемпіонаті світу принесла пенсіонерові не лише славу, й особисте щастя: у розмові з журналістом обласної газети чемпіон пожартував: «Та я ще й одружитися можу!». З таким заголовком - «Богатир шукає собі дружину» - інтерв'ю і вийшло. Хто міг подумати, що суджена справді відгукнеться! 50-річна Галина Георгіївна пояснює, що спочатку, коли прочитала інтерв'ю, просто захотіла чим-небудь допомогти життєлюбові. А потім вони повінчалися.
Своїм захопленням Віталій Петрович заразив односельців. Тепер він тренує приблизно 20 учнів. І регулярно їздить із ними на змагання. На поїздку до Архангельська Віталій Петрович витратив гроші, відкладені собі на похорон. Думати про смерть йому зараз ніколи...
Сенсація року
Ілля Ємець (м. Київ)
Він не повірив, що ніхто у світі цього ще не робив
На 22-му тижні розвитку серце ще не народженого маляти - розміром із квасолинку. Вже на цьому етапі в житті, що ледве зароджується, лікарі можуть розгледіти прикмети майбутньої хвороби. Вада серця - діагноз, який сучасна медицина здатна поставити дитині ще до її народження - може стати вироком: близькі часто радять жінці аборт.
У київському Центрі дитячої кардіології і кардіохірургії майбутніх мам навчають протистояти неграмотним порадникам. Адже здебільшого немовля можна врятувати, якщо відразу після народження зробити йому операцію.
Складно повірити, але в крихітному сердечку, яке в новонародженого - розміром із його кулачок, хірурги Центру успішно знаходять і виправляють помилки природи. А торік київські кардіохірурги почали використовувати методу, яка вразила колег простотою і геніальністю.
Першим застосував пуповинну кров замість донорської для операції на серці новонародженого належить директор Центру Іллі Ємцеві.
- Ми не відразу повірили, що ніхто у світі до нас цього не робив, тому зв'язалися з фахівцями провідних кардіоцентрів світу, - зізнається він. - І переконалися, що ми справді перші.
Лікарі Центру вже впевнилися: своя пуповинна кров може в штучному кровообігу успішно застосовуватися при самих критичних вадах серця. До того ж, можна бути певним, що новонароджений нічим не заразиться: при використанні донорської, хай би як ретельно її перевіряли, ризик усе одно залишається.
Новаторство київських лікарів уже наробило розголосу. Торік у Центрі побував усесвітньо відомий кардіохірург Роджер Міі. Професора приголомшило відкриття українських колег. Визнання здобув винахід і на Європейському конгресі кардіохірургів в Австрії у березні цього року. На думку європейських фахівців, цей метод розкриває можливості до нових науково-практичних досягнень в галузі медицини. Щоб розробка зажила світового визнання, її залишилося тільки задокументувати...
Сімейна історія
Михайло Жар (Чернівецька обл. Новоселицький р-н с. Банчени)
Батьком його називають 250 дітей
У настоятеля Свято-Вознесенського монастиря - 250 дітей. І що з того, що лише троє з них - рідні. Запаси співчуття в серці священика з села Банчени, що на Буковині, невичерпні. А тому любить усіх дітей однаково - і рідних за кров'ю, і названих, яких у батька Михайла - 29, і 218 діточок, що перебувають під його опікою.
Утім сам батько Михайло зізнається, що улюбленці в нього все ж є: серце особливо щемить, коли бачить дітей, обділених здоров'ям. З цього, майже фізичного, страждання, коли бачить хвору дитину, колись усе й почалося: 1992 року в чернівецькому будинку маляти отець Михайло помітив недужого на ДЦП Іванка, дізнався, що ніхто не хоче всиновляти хлопчика, й умовив дружину забрати дитину.
Від тоді сім'я Михайла Жара постійно зростає. Священник часто забирає з дитячих будинків тих, кого доля образила особливо, - безруких, сліпих, з тяжкими ураженнями нервової системи. А торік оформив опіку над 50 ВІЛ-інфікованими дітлахами.
Два роки тому отця Михайла нагородили званням «Героя України». Втім він про це говорити не любить і вважає, що сам ніколи б не впорався.
- Найчуйніші люди в Україні, з їхньою допомогою і діток ростимо, - каже він.
Справді, завдяки добрим людям 2002 року в селі побудували справжнє дитяче містечко. Це добрі люди зі всієї країни присилають буковинським малюкам дарунки. Щодня допомагають ростити, виховувати й лікувати дітей. Ось тільки весь цей світ добра все одно - як планети коло сонця - обертається довкола серця отця Михайла. Серця, в якому вистачить любові для всіх хворих і кинутих дітей.
Дитяча мужність
Настя Полєва (Київська обл. Березанський р-н)
Вона мріє пройти по Хрещатику на підборах
У цієї 11-річної дівчинки - зовсім не дитяча мрія. Вона хоче не ляльку й не велосипед, Настя мріє пройти по Хрещатику на підборах.
Її організм від народження не засвоює кальцію, крихкі кістки постійно ламалися і зросталися неправильно. Допомоги дівчинці не було звідки чекати: батьки здоров'ям доньки зовсім не переймалися. Кілька років тому їх позбавили батьківських прав. Опікункою Насті стала бабуся.
- Картаю себе, що не почала займатися здоров'ям онуки раніше, - зітхає Марія Франківна.
Промінець надії з'явився, коли Настіна бабуся прочитала в газеті про унікальну технологію для вирівнювання кінцівок, яку застосовує київський ортопед Віталій Векліч. І попросила у нього допомоги.
Лікар зробив диво. Після двох тяжких операцій на гомілках Настині ніжки вирівнялися, а сама вона стала вища на 12 сантиметрів! Біль, довгі тижні в лікарняні Настя перенесла з мужністю. Вона навіть сама себе перев'язувала.
- Коли Настя після першої операції побачила, що апарат зафіксував кістки в правильному положенні, попросила: «Віднеси мене в сусідню палату - я покажу дітям, яка в мене тепер красива ніжка!» - згадує бабуся.
Виправлення гомілок - це лише перший етап. Нещодавно Насті зробили операцію на стегнах, а ще необхідно вирівняти кістки рук, які теж постраждали через генетичне захворювання, та подовжити ніжку. Бабуся дбайливо збирає гроші на нові операції (після публікації в «ФАКТАХ» гроші та ліки для дівчинки присилали зі всієї України). А Настя просто радіє тому, що тепер, не соромлячись, може носити сукню.
- Я терпітиму що завгодно, аби мої ніжки та ручки були рівними і красивими, - каже дівчинка. І малює на аркуші паперу струнку довгоногу дівчину - такою Настя мріє бути, коли виросте.
Видатні приклади відваги
Віталій Воробей (м. Луцьк)
Він міг відступити. Але кинувся услід...
Милю занапастила випадковість. Коли б дівчина, збираючись на концерт, одягла б не легку куртку, а щось тепліше, напевне, залишилася б жива. Але того зимового вечора вона сильно змерзла. Тому всміхнулася подрузі Тетяні та її парубкові: «Ви розважайтеся, а я побіжу». І поквапилася до будинку, в якому три подружки - Таня, Миля та Алла, що переїхали до Луцька з області, винаймали кімнату.
Тетяна почала збиратися додому хвилин за 20. Віталій пішов її проводжати. Недобре вони відчули, коли помітили: в кімнаті не горить світло. Потім побачили крапельки крові на притоптаному снігу. А за зачиненими дверима хтось ховався.
Парубок міг відступити. Просто викликати міліцію. Але замість цього, крикнувши Тетянці, щоб бігла по допомогу, почав виламувати двері. Потім почув, що хтось виплигнув через вікно, і кинувся вслід. Незнайомця Віталій наздогнав уже на вулиці. Повалив на сніг і скрутив руки за спиною. Чоловік чинив опір і кричав, що у нього намагаються забрати гаманець. Перехожі вагалися, не знаючи, кому з суперників, що борсалися в снігу, варто допомогти.
- Тоді я закричав: «Він удерся в будинок і, можливо, там когось убив!» - згадує Віталій. - Один із хлопців побіг у будинок, а потім повернувся і сказав: «Вони там мертві лежать... Дві дівчинки!». Цей гад відразу припинив борсатись...
Убивцею виявився злочинець, раніше вже засуджуваний за розбій і пограбування. Того вечора він проліз у будинок, де жили три подружки. На свою біду, Алла ще не встигла піти на роботу. За фатальною випадковістю, Миля повернулася раніше, ніж збиралася. Обох дівчат злочинець задушив.
Коли Віталія запитують, чи не боявся він, коли переслідував убивцю, парубок лише знизує плечима:
- Я просто знав, що мушу затримати того, хто ховався в будинку. І ні про що інше тієї миті не думав.
Почуття обов'язку
Аурел Руснак, (м. Чернівці),
Олександр Дружина (м. Київ),
Антоніна Надич (м. Луганськ)
Це вони стають на шляху смерті, захищаючи наc
У всі часи, коли людству загрожувала епідемія чергової страшної хвороби, на шляху смерті ставали лікарі. Почуття обов'язку і сьогодні змушують їх, не замислюючись, ризикувати своїм здоров'ям. Епідемія грипу, що шокувала Україну торік, стала для медиків всієї країни перевіркою на милосердя...
Один із тих, хто ризикував своїм здоров'ям заради інших, - Аурел Дмитрович Руснак. Він лікує людей вже понад 40 років. Зараз йому 68, але завідувач реанімаційного відділу Чернівецької обласної клінічної лікарні не думає про відпочинок. Коли до України прийшла епідемія грипу, Аурел Дмитрович з колегами практично оселився в лікарні. Це не перебільшення: 5 днів він не покидав пацієнтів, а дружина приносила йому з дому обіди. Аурел Дмитрович на ногах переніс недугу, але ніхто не почув від нього скарг...
...У Києві ще було тихо. А ось захід України вже страждав від епідемії. Ось тоді анестезіолог Київського Центру серця Олександр Дружина і подався до Івано-Франківська з апаратом «штучні легені».
- Доти «штучні легені» в Україні практично ніхто не використовував, - каже Олександр Дружина. - А у нашому Центрі серця було кілька комплектів апаратури. Ця методика допомагає у 70% випадків. Тоді як апарат вентиляції легенів, що використовують в Україні, ефективний лише у 5%... Коли почалася епідемія грипу, я зрозумів - потрібно діяти...
Деколи недугу лікарям вдавалося зупинити лише ціною свого життя. 29-річна Антоніна Надич могла не виходити на роботу того дня. Це була не її зміна, до того ж, жінка погано себе почувала. Але 6-та лікарня Луганська чергувала й добу приймала хворих зі всього міста. І медсестра вирішила: вона повинна допомогти. Разом з іншими медиками Тоня прийняла удар епідемії грипу на себе. А за декілька днів потрапила до реанімації з пневмонією. На жаль, врятувати колеги, для якої почуття обов'язку виявилося важливішим за самозбереження, лікарям не вдалося...
Сила духу
Євген Синиця та Євген Діхтяренко (м. Синельниково Дніпропетровська обл.)
Вони встигли за секунди до вибуху
Того дня лейтенант міліції Євген Синиця не працював. Вечір він разом із другом Женею Діхтяренком провів у райцентрі. Парубки на машині поверталися в рідне село, коли коло узбіччя побачили охоплену полум'ям «Таврію». Від неї бігла людина. «Допоможіть!» - устиг прохрипіти незнайомець перш, ніж упасти...
Того нещасливого суботнього вечора у машині їхали троє парубків - Віталій, Сашко та Ігор. Чи то втома ослабила увагу водія, а може, просто колесо потрапило в вибоїну, але раптом машина різко крутнула і на повній швидкості врізалася в дерево.
Шок, що на якийсь час притупив біль, допоміг Сашкові вилізти з машини. Зібравши всі сили, він спробував витягти з понівеченого автомобілю товаришів. Але не зміг. І тоді, попри зламану (!) ногу, кинувся напереріз машині, що з'явилася на дорозі...
Два Євгени відразу оцінили небезпеку. Вогонь уже підібрався до бака з паливом, він міг вибухнути будь-якої секунди. Але парубки, не вагаючись, кинулися до постраждалих. Спочатку витягнули водія - його куртка розплавилася від вогню. Потім - пасажира, в нього були зламані кістки.
І тільки-но встигли трохи відбігти від «Таврії» - пролунав вибух. Машина й дерево перетворилися на смолоскип...
Це гігантське вогнище стало маяком для «невідкладної допомоги», що вже мчала до місця аварії після дзвінка Жені Синиці.
До самого світанку лейтенант і його друг допомагали співробітникам ДАІ, дзвонили родичам постраждалих і всі допитувалися в пожежників: чи не було в машині ще когось? Заспокоїлися, лише коли переконалися: вони встигли врятувати всіх.
Рідкісний талант
Ярослав Бих (м. Чернігів)
Він народився з паралізованою рукою. А тепер перемагає в конкурсах піаністів
Ярославчик дуже квапився з'явитися на світ. Пологи були тяжкими.
- Дочка ледь не померла під час пологів, і маля буквально витягнули за ніжки, - згадує бабуся Ярослава Віра Петрівна. - Через це Ярославчик отримав численні травми, зокрема: ліве передпліччя було зламане, а правицю під час пологів повернули так, що затиснули нерв. Рука залишилася паралізованою.
Недоношена крихітка місяць провела в реанімації пологового будинку, наступні два - у відділенні патології новонароджених. Виписуючи, лікарі дали пораду: поліпшення можливі, але для цього потрібно наполегливо дбати про здоров'я дитяти.
Батько незабаром після народження хлопчика пішов із сім'ї. Щоденні, щохвилинні турботи про хворе маля з мамою Ярославчика ділила бабуся. Вона й помітила, що онук із задоволенням добирає мелодій на іграшковому синтезаторі.
Знайти вчителя музики виявилося справою нелегкою. У 5 років Ярик, завдяки зусиллям рідних, уже ворушив ручкою. Але коли педагоги бачили, як неприродно хлопчик її вивертає, відмовлялися від навчання. Проте Віра Петрівна не задавалася.
- Якось зайшла до зовсім юної вчительки. Подумала: «Побоїться». Але Наталя Юріївна Савель'єва вирішила спробувати, - згадує бабуся Ярика.
Уже через місяць хлопчик поїхав на свій перший конкурс. І відразу ж посів 2 місце серед піаністів свого віку. Віра Петрівна й сьогодні, згадуючи їхній спільний тріумф, не може стримати сліз щастя.
Зараз юному талантові з Чернігова - 14. Ярослав бере участь у всеукраїнських і міжнародних змаганнях, посідає призові місця і мріє про участь у престижному конкурсі ім. Ференца Листа.
Праву руку він досі підіймає надсилу, вона та праве плече у хлопчика трохи коротші. Але коли пальці юного піаніста торкаються клавіш - це вже не має значення.
Сусід року
Ганна Войціховська (с. Голоби Ковельський р-н Волинська обл.)
Першокласниця врятувала подругу
Того січневого дня дві подружки-першокласниці грали біля ставка. 6-річна Іринка необережно ступила на лід - і крига тріснула.
Важкий зимовий одяг умить намок і потягнув дівчинку на дно. Іринка намагалася чіплятися за лід, але сил ставало щораз менше.
Дорослі досі дивуються з мужності Іринчиної подружки. Схопивши Іру за руку, Ганна зо всіх дитячих сил потягнула її з води.
- Тягну-тягну, ніяк, - згадує Ганна.
На щастя, дівчатка пригадали про санчата, на яких каталися до того, як тріснула крига. Ганна підтягнула їх до краю ополонки, а коли Іра за них ухопилася, потягла ґринджоли геть.
- Я все ніяк не могла утриматися, не відчувала рук і ніг, - зізнається Іринка. - Мені стало дуже страшно. Я подумала, що зараз потону.
Жага життя додала дівчинці сил. Їй удалося закинути ногу на кригу, Ганна рвонула ґринджоли на себе та витягнула подружку. А потім перелякані дівчатка побігли - кожна до себе додому.
Як малючці, що заклякла, вдалося дістатися та не знепритомніти дорогою від переохолодження? Інакше як дивом цього не назвеш.
Удома, побоюючись покарання, Іра спробувала заховати мокрий одяг. Але, звичайно, те, що сталося, невдовзі стало відомим.
За мужність Ганні на шкільній лінійці дівчинці врочисто вручили ляльку. Але головне - після пережитого дівчатка стали друзями «нерозлийвода». Іра не по-дитячому усвідомлює, що зобов'язана Ганнусі життям. І ледве углядівши її в школі, мчить до подруги.
Чи пронесуть дівчатка цю дружбу крізь усе життя? Хочеться в це вірити.
Лікар року
Іван Коцюба, Іван Нечипоренко (м. Суми)
Хірурги врятували водія, пробитого шлагбаумом
Їх складно здивувати. Хірурги звикли до всього. Але коли в П'яту Сумську лікарню привезли цього пацієнта, лікарі не відразу повірили своїм очам.
- Він сидів у машині «швидкої допомоги», а з живота стирчала труба, і нутрощі назовні, - згадує хірург Іван Нечипоренко. - Візуально це було страшно.
Того дня водій вантажівки Валерій Чалий звично загальмував біля залізничного переїзду. Раптом сильний порив вітру обернув незакріпленого шлагбаума. Металева труба, пробивши вітрове скло, пронизала водія.
- Намагаюся підійнятися - щось не дає, - описує ту жахливу мить Валерій. - Та що таке, думаю! Глянув - труба під кермом зайшла й пробила мене...
Напевне, це можна пояснити лише станом афекту: водій зміг дотягнутися до мобільного та самостійно викликати допомогу.
Коли рятувальники різали трубу, щоб звільнити прикованого до сидіння водія, ніхто не вірив, що Валерій виживе. Коли його привезли в лікарню - санітарка, побачивши пацієнта, знепритомніла. Проте хірурги - Іван Нечипоренко та Іван Коцюба - спокійно взялися за звичну роботу.
Операція тривала п'ять годин. І ще місяць Валерій Чалий провів у лікарні, повільно, але невпевно видужуючи. Для самого водія, для його рідних і близьких це було воскресінням, дивом, за яке потрібно дякувати лікарів і Бога. А для хірургів - просто ще одна операція в низці щоденних турбот. Вони не рахують врятованих життів. Вони просто сумлінно виконують свою роботу.
Прийде інший день. Привозитимуть інших хворих. І ці лікарі знову одягатимуть халати і братимуть до рук скальпель. Бо чужий біль відчувають, як власний...
Усім миром (м. Київ)
За рік на "Гамма-ніж для України" наші співгромадяни зібрали мільйон доларів
Про цей унікальний метод лікування «ФАКТИ» вперше розповіли чотири роки тому. За допомогою апарата, який називається «гамма-ніж», лікарі можуть зруйнувати пухлину мозку без болю та без єдиного розрізу! Приголомшує простота процедури: одразу ж після видалення пухлини пацієнт може... йти додому!
На жаль, і лікарі, і пацієнти в Україні (а лікування щороку потребують близько 10 тисяч хворих!) тривалий час про таке могли лише мріяти. Вартість гамма-ножа - 5-7 мільйонів доларів! Українські клініки просто не могли собі дозволити таке дороге «задоволення». Тому операції з видалення пухлини мозку відбувалися по-старому - з трепанацією черепа, після якої пацієнт ризикує залишитися інвалідом. Лікування за кордоном можуть собі дозволити одиниці, адже для іноземців така операція коштує щонайменше 10 тисяч євро.
У 2005 році «ФАКТИ» стали ініціаторами акції «Гамма-ніж для України», запропонувавши співгромадянам самим зібрати гроші на дороге устаткування. На заклик газети відгукнулися десятки тисяч людей! Суми, які вони переказували на рахунок київського Інституту нейрохірургії (саме на його базі медики планували створити центр радіохірургічного лікування), були різними: від 10 гривень до сотень тисяч. Люди надсилали, хто скільки міг, і кожен, навіть найменший внесок наближав день придбання апарата.
За рік українці зібрали майже мільйон (!) доларів. Ще 54 мільйони 400 тисяч гривень на створення радіохірургічного центру дав Уряд України.
Замість гамма-ножа був куплений найсучасніший лінійний прискорювач «Трілоджі», що має ширші функції. Будівля для клініки теж уже зведена. Залишилося підписати останні дозвільні документи, щоб довгоочікуваний центр радіохірургічного лікування, гроші на який збирали всім миром, нарешті запрацював. Залишився останній крок...
