Інтерв’ю та статті
Навіщо мільярдер Віктор Пінчук перетворив завод на арт-об'єкт
Осіннього вечора 2011 року до пустиря, зарослого бур'яном на зріст людини, у промзоні Дніпропетровська одночасно під'їхали 15 автівок. Із них вийшли два десятки чоловіків у ділових костюмах із ліхтариками та картою місцевості. Це був творчий десант дансько-ісландського художника Олафура Еліассона, який шукав місце для майбутньої інсталяції – штучного сонця. Еліассону потрібне було ідеальне розташування, щоб об'єкт виднівся здалеку з усіх боків, навіть із протилежного берега Дніпра. «Зробити сонце» художника запросив мільярдер Віктор Пінчук, який на цьому пустирі будував новий металургійний завод. «Сонце» Еліассона Пінчук бачив у знаменитій інсталяції The weather project у лондонській галереї Tate Modern. Там, у турбінному залі колишньої електростанції, Еліассон спорудив гігантське освітлене коло, яке підсвічують 200 ламп.
Пропозицію створити арт-об'єкт у Дніпропетровську бізнесмен зробив Елліассону під час підготовки першої у Східній Європі персональної виставки художника на території PinchukArtCentre у Києві. Виставку «Твоє емоційне майбутнє» відвідали майже 190 000 осіб. «Коли я створював роботи для виставки, Віктор розповів, що хоче встановити арт-інсталяції на своєму новому металургійному заводі», – згадує Еліассон. Мрією Пінчука було зробити такий витвір мистецтва, який міг би бачити весь Дніпропетровськ – місто, де він виріс, працював і розпочинав бізнес. Еліассон погодився. У скандинавських промзонах художні інсталяції – не рідкість. «Я відчував, що впораюся з проектом. Мої роботи мали внести крихту непередбачуваності й естетизму в повсякденне життя заводу та міста», – розповів Forbes художник.
Робота над проектом зайняла півтора року. Поки будували завод, Еліассон ще кілька разів приїжджав на майданчик із працівниками своєї студії, обговорював із Пінчуком ідеї для інсталяцій. «Ми з Олафуром завжди були на зв'язку», – каже бізнесмен. Ескізи, зроблені олівцем, Пінчук зберігає досі. «Уже після перших обговорень я зрозумів: потрібно уникати статичних об'єктів, – згадує Еліассон. – Робочі на заводі сприймають сталь як рухливий матеріал, який постійно змінюється. Я хотів відобразити це сприйняття у своїх скульптурах».
У результаті з'явилися п'ять інсталяцій. Перша – головні ворота заводу. Еліассон створив коридор з еліптичних і круглих арок, через які можуть пліч-о-пліч проїхати дві вантажівки. Труби для них виготовили на підприємствах «Інтерпайпу», а правильний вигин їм змогли надати лише на одному заводі в Росії. Ворота кілька разів перефарбовували. Бажану якість покриття зуміли забезпечити тільки фахівці з фарбування автомобілів. Інсталяція дістала назву «Твій тунель часу». «Це елемент непередбачуваності та естетики у житті заводу, усталеному й підпорядкованому утилітарній меті», – пояснює сенс Еліассон.
Проїжджаючи через арку вранці, можна спостерігати, як встає штучне сонце головного для Пінчука арт-об'єкта, названого «Дніпропетровський схід». Два жовті еліпсоїди з гофрованого металу, які перетинаються, розташовані на висоті 60 м і підсвічуються спеціальними прожекторами. Щодня «сонце Пінчука» автоматично вмикається і вимикається, а спеціальна програма синхронізує цей процес із часом реального світанку і сутінків. «Сонце – втілення пластичної енергії, а металургійний завод надає цій енергії обрисів. Ефект такий, ніби воно безперервно встає над містом, – зазначає Еліассон. – Ця інсталяція – відповідь на запитання: що було б, якби були два сонця? Як це вплинуло б на наше сприйняття світу, Всесвіту, нас самих?»
На металевих фасадах цехів – третій арт-об'єкт. Еліассон створив величезні зображення під загальною назвою «Твій вогненний візерунок». Для художника це «абстрактне уявлення невидимого жару розплавленої сталі». Картини на фасадах схожі на вікна, через які можна ніби поглянути на те, що відбувається в цехах.
Плавлення сталі надихнуло Еліассона і тоді, коли він створював четверту інсталяцію «Матеріал – це рух». За його словами, п'ять фігур круглої й еліптичної форм із жовтого матеріалу, який відбиває світло, на одній зі стін теж символізують сонце, що сходить. Їх видно майже із будь-якої точки цеху: і знизу, де пересуваються великі ковші з розплавленим металом, і з системи сходів, які дають змогу робочим пересуватися територією заводу. Вони жартують, що верхнє правильне коло – це «робочий у понеділок», а нижній розтягнутий еліпс символізує втомленого працівника у п'ятницю.
Але найбільше вражає уяву «Твій міст роздумів». Щодня робочі йдуть 22-метровим підвісним переходом між будівлями «Інтерпайп Сталь». Еліассон облицював стіни і стелю дзеркалами і закріпив уздовж карнизів металеві півсфери з вигнутих труб із лампочками всередині. Вони схожі на міні-сонця і відображаються в дзеркалах безліч разів. Усе це створює ілюзію нескінченного тунелю.
Арт-критик Костянтин Дорошенко називає «Інтерпайп Сталь» найвдалішим проектом Пінчука як куратора, а не бізнесмена чи колекціонера. «Арт-об'єкти перетворюють завод у цільний проект, тотальний об'єкт, перебування в якому робить вас учасником, живою частиною нового мистецтва, – каже Дорошенко. – Сам собою завод, його гігантські механізми, простір, організований так, що ти можеш бачити не тільки інсталяції, а й панораму виробничого процесу, переконливий саме естетично».
Пінчук не міг зробити на заводі п'ять інсталяцій ісландського художника і показувати їх тільки працівникам і своїм гостям. Він перетворив завод «Інтерпайп Сталь» у великій арт-музей. Коли в середині нульових бізнесмен створював PinchukArtCentre, в Україні точилося багато суперечок про його корисність для суспільства. Нині в арт-центр щодня приходять тисячі людей. На «Інтерпайп Сталі» бізнесмен пішов тим же шляхом – організував безплатні екскурсії. «Людям цікаве таке поєднання передових технологій і сучасного мистецтва», – упевнений Пінчук. Безплатні екскурсії заводом відбуваються тричі на день. Їх проводять самі працівники, які можуть бути фахівцями різного профілю (наприклад, журналіста Forbes супроводжував сталевар дугової печі). Вони отримують гонорар – 100 гривень за екскурсію. На відвідувачів надягають фірмові жилети і каски. Спочатку всім показують фільм про створення інсталяцій, а потім – територію заводу. Біля кожного арт-об'єкта висять таблички декількома мовами.
За півтора року на підприємстві побували понад 35 000 людей. Щоб безплатно показувати людям свій завод-музей, Пінчук уже витратив більш як $1 млн. Візит однієї групи з 15 осіб з урахуванням транспортних витрат коштує як мінімум 560 гривень. На запитання, яким був гонорар Еліассона, бізнесмен уже не раз віджартовувався: можна сказати, що «Інтерпайп Сталь» – мій найбільший арт-проект, у який ми інвестували понад $700 млн.
На заводі є різні варіанти екскурсій: для школярів, студентів, любителів сучасного мистецтва і тих, кого більше цікавить виробництво. Для працівників підприємства є нестандартна екскурсія: можна привести сім'ю і показати своє робоче місце. Ігор Мазепа, власник інвесткомпанії Concorde Capital, був на відкритті «Інтерпайп Сталі». «Усе, як удома: ти збираєш твори мистецтва, а потім приводиш гостей показати їх, – каже інвестбанкір. – Звичайно, це не впливає безпосередньо на вартість заводу. Але показує ставлення Пінчука і до бізнесу, і до мистецтва».
